В чому ж полягає організація заняття з фізкультури у дитячому садку?
Сама обов’язкова складова в організації життя дітей ДНЗ це - ранкова гімнастика. Вона розвиває поглиблене дихання, обміну речовин, посиленню кровообігу, розвитку м’язів, розгальмуванню нервової системи після нічного сну та викликає позитивні емоції.
Головна вимога до ранкової гімнастики - проведення її на свіжому повітрі в літній період та у добре провітрених приміщеннях – взимку. Для тренування організму до змінних кліматичних умов навколишнього середовища. Одяг під час виконання гімнастики повинен бути легким.
Підбирати вправи до комплексу треба з урахуванням стану здоров’я, можливостей та індивідуальних особливостей дітей певного віку, Вправи повинні бути доступні до виконання та прості, також слід включати ходьбу, біг, стрибки та інші різноманітні вправи для різних груп м’язів.
Ранкова гімнастика для кожної вікової групи має свою тривалість.: для дітей раннього віку – чотири – п’ять хвилин, для молодшого дошкільного віку – шість – дев’ять хвилин, для дітей старшого віку – вісім – дванадцять хвилин. Комплекси ранкової гімнастики діти повинні вивчати в заняття з фізкультури, через кожні два тижня з ускладненням на другому.
Протягом учбового року комплекси періодично повторюються зі збільшенням навантаження за рахунок інтенсивності виконання та урізноманітнення вправ.
Гімнастика після денного сну проводиться через деякий час після підйому дітей, виконувати її можна у спальній, музичному залі або у групових кімнатах. Ця гімнастика повинна включати загально розвивальні вправи на різні групи м’язів зі зміною вихідних положень та вправи для правильного формування стопи та постави. Тривалість такої гімнастики від шести до дев’яти хвилин в залежності від віку дітей.
Динамічні перерви (фізкультурні паузи) проводяться в перервах між заняттями та малорухливими видами діяльності для зняття втоми у дітей, при цьому виконуються нескладні рухливі вправи, їх тривалість п’ять – десять хвилин.
Хвилинки фізкультури – проводяться під час занять короткотривалими комплексами фізичних вправ, які дають можливість зменшити втому дітей і відновити у них працездатність для подальших занять. До комплексів хвилинок фізкультури входять три – чотири вправи, які повторюються по чотири – шість разів. Їхня тривалість одна – дві хвилини.
Гартувальні процедури – це система заходів які спрямовані на підвищення опірності дитячого організму, розвитку швидко та без шкоди для здоров’я пристосовуватись до несприятливих умов навколишнього середовища.
У ДНЗ проводяться два види гартувальних заходів: спеціальні та повсякденні. До спеціальних належать повітряні та сонячні ванни, водні процедури( обтирання тіла – вологе та сухе, обливання), сон з відкритими вікнами. До повсякденних же процедур належать: температурний режим, застосування аерації, миття рук, обличчя в холодній воді, полоскання горла тощо.

Також проводяться інші гартувальні процедури (ходьба босоніж по глині, вологому піску, камінцях, росяній траві) та лікувальні профілактичні ( ароматерапія, фітотерапія, масаж, лікувальна фізкультура, фізіотерапевтичні процедури), які додаються до системи оздоровлення за згодою батьків та за призначенням лікаря з обов’язковим урахуванням індивідуальних показників кожної дитини.

     Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.

Хто провокує булінг в дитсадку

     Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

- ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

- глузує із зовнішнього вигляду дитини;

- образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

- б'ють та ображають дитину вдома;

- принижують дитину у присутності інших дітей;

- проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

- ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна - - - родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

не хоче одягатися вранці;

шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;

грає наодинці.

В дитячому садку:

- не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній - художній діяльності тощо;

- усамітнюється при будь-якій нагоді;

- часто губить свої іграшки або речі;

- бруднить чи псує одяг;

- грає поламаними іграшками;

- відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

- не має друзів у групі.

 Що робити батькам

У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.

Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.

Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

 

Пам'ятайте: дитина, що стала  учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона  не дотримувалась  при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.

   З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно працює з сім'єю, щоб полегшити адаптацію малюка. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі  дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

   Було б дуже добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк притуляється до мами – не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки він захоче. Зазначимо, що теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з матір'ю, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною.

     Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий й захищати в цьому новому місці.

     Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом'якшити труднощі переходу від домашнього (різного в усіх) до суспільного (однакового для всіх) способу життя.

        У період адаптації дуже важливо  проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити   її довіру, це – основне завдання вихователя. Допомагають дітям справитись з напруженням, стресами улюблені іграшки чи речі, принесені з дому – лялечка, іграшковий песик тощо. Ці предмети в садочку дитина може носити з собою, класти у свою шафу, а ляльку навіть брати на час денного сну до ліжечка.                                   

    Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуальні звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім'ї, не реагують на узагальнене « діти». Але звертатись до них слід з одного боку індивідуально, за ім'ям: «Марійко,ходімо мити ручки», а з іншого – наголошування на приналежності до групи, вчити реагувати на звернення «Діти» і т. ін.: «Діти, тепер усі сідайте за столики! І ти, Марійко, сідай, і ти Костю, - ось сюди». Дитина може не реагувати на слова вихователя й тоді, коли, наприклад, від використовує у звертанні до дитини з російськомовної сім'ї український аналог її імені: Ксенія – Оксанка; Лена – Оленка; або ж удома дитина звикла до якогось своєрідно скороченого імені: Олександр – Олесь, а не Сашко тощо.

    Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатись на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф – це Оленчина шафа, а це – Дмитрикова, а це – твоя.

    Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикались або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам'ятати,хто що вміє, в кого які проблеми .

    Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю й помічнику вихователя слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей.

    Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо сприймають життя малюка в нове русло, жодних особливих проблем із дитиною ( якщо вона фізично й психічно здорова) не буде.

    Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім'ями, а також, що особливо важливо, зберегти здоров'я дітей.

    Почуття захищеності та адаптація новачків Почуття захищеності — природна потреба дитини, необхідна для її повноцінного розвитку. Коли малюк почувається в безпеці — він легко засвоює нові знання та вміння, здобуває пізнавальний чи практичний досвід, набуває впевненості у своїх силах. Дитина, яка не відчуває безпечності середовища, має знижений рівень пізнавальної активності. Вона не спроможна гратися, її неможливо зацікавити навіть найпривабливішою іграшкою — усі свої внутрішні сили вона спрямовує на «виживання». Саме так поводиться дитина, яка вперше прийшла до дитячого садка й залишилася без мами. Дитина сприймає світ не таким, який він насправді, а через маму — крізь призму її сприймання. Адже саме мама — гарант її «виживання». Від маминого стану напряму залежить стан дитини. Коли мама перебуває в психологічній рівновазі — спокійна й щаслива — дитина відчуває це як упевненість і захищеність, сприймає світ доброзичливим. У такому стані навіть складні часи дитина переживає без психологічних травм. Якщо ж цей оплот захитається — дитина враз втрачає почуття захищеності й безпеки. Вона ніби залишається наодинці зі світом, не маючи навичок самостійної адаптації. Втрата почуття захищеності цілковито змінює світобачення дитини. Світ для неї втрачає свої фарби, стає агресивним чи навіть ворожим. І що молодша дитина, то більше вона залежна від стану матері, то гостріше переживає втрату почуття захищеності й безпеки. Тож у практичного психолога дитячого садка є особливе й специфічне завдання: зберегти почуття захищеності у кожного новачка. Для цього треба, зокрема: створити умови для перебування мами в групі разом із новачком; забезпечити поступовий прийом новачків; продумати гнучкий режим у групі новачків; ретельно добирати вихователів, які працюватимуть у групі новачків. Попри те що це здебільшого адміністративні рішення, завдання фахівця психологічної служби — усіляко посприяти тому, щоб адміністрація дошкільного закладу усвідомила їх важливість і знайшла способи створити комфортні умови для новачків. Окрім цього, практичний психолог має проводити широку просвітницьку роботу з батьками та вихователями. Якщо знехтувати завданням
- сформувати відчуття захищеності дитини щодо її перебування в дитячому садку - - то марно й сподіватися на позитивні результати розвивальної роботи з дитиною. Адже саме почуття захищеності дає змогу кожній дитині бути впевненою в собі настільки, щоб відповідати за себе й розв’язувати складні завдання. Шановні колеги, черпайте почуття впевненості з публікацій улюбленого журналу. Ми прагнемо, аби відчуття професійної захищеності ніколи не залишало вас.

Щоб досягти бажаних результатів у формуванні знань про особисту безпеку в дітей, слід побудувати навчально – виховний процес на основних дидактичних принципах: систематичності, науковості, відповідності віку дітей, сезонності, зв’язку з іншими видами діяльності.

У групі необхідно створити матеріальну базу: виготовити таблиці із зображеннями стихійних лих, розробити пам’ятки з ОБЖ для батьків та дітей, підготувати дидактичні ігри, розмальовки та інше.

 

Методи ознайомлення дітей з основами безпеки життєдіяльності

 

Метод порівняння.

Вогонь – це друг, чи вогонь – це ворог?

Під час використання цього методу необхідно визначити, з якого порівняння починати – з порівняння за схожістю чи порівняння за контрастом. Порівняння за контрастом дається дітям легше, ніж за схожістю. Метод порівняння допомагає дітям виконувати завдання на групування і класифікацію. Для того щоб групувати, класифікувати предмети, явища, потрібні вміння аналізувати, узагальнювати, виділяти суттєві ознаки. Все це сприяє усвідомленому засвоєнню матеріалу і викликає інтерес до нього.

 

Метод моделювання ситуацій.

Дітей доцільно навчити складати план-карту групи, ділянки дошкільного закладу, дороги в дитячий сад і ін. Діти вчаться розташовувати предмети в просторі, співвідносити їх, «читати» карту. Завдання типу «Складемо план - карту групової кімнати, відзначимо небезпечні місця червоними кружечками». Моделювання таких ситуацій: дим у групі, дим із сусіднього будинку, прорвало водопровід(що ти будеш робити?),  подай ножиці правильно, знайшов таблетку в групі (якими будуть твої дії?). Моделювання ситуацій дає дитині практичні вміння застосувати отримані знання на практиці і розвиває мислення, уяву, готує дитину до вміння вибратися з екстремальних ситуацій в житті. Для розвитку уяви та творчого початку важливо ставити дітей у ситуацію пошуку рішення логічних і практичних завдань. Наприклад, потрібно забити цвях, а молотка немає. Який варіант вирішення завдання запропонують діти? Вони можуть сказати, що можна попросити молоток у столяра. А якщо сьогодні столяра немає, а роботу треба зробити обов'язково? Вихователь щоразу ускладнює для дітей завдання. Діти пропонують забити цвях предметом, який не підходить за матеріалом, за формою і т.д. Не слід поспішати з підказкою, дуже корисно, щоб діти проявили гнучкість мислення і самостійно знайшли правильну відповідь. Таким чином, вихователь постійно звертає увагу дітей на різні предмети, викликаючи інтерес до їх будовою, функції, призначенням, і правила безпечного поводження з ними.

 

Метод повторення.

Найважливіший дидактичний принцип, без застосування якого не можна говорити про міцність засвоєння знань і виховання почуттів. На занятті він може виступати як провідний метод або методичний прийом. Від дітей потрібне вміння повторити те, що вони засвоїли. Повторення призводить до появи узагальнень, сприяє самостійному формулювання висновків, підвищує пізнавальну активність.

 

Методи експериментування і дослідження.

Вони дають дитині можливість самостійно знаходити рішення, підтвердження або спростування власних уявлень. Наприклад, дітям було поставлено питання: «Чому не можна прикрашати ялинку свічками?» Вони відповідали, що це негарно, що зараз багато красивих іграшок, а про небезпеку вони не думали. Тоді доречно показати дітям, що буде із сніжинкою, якщо її піднести до свічки. Діти розуміють, що свічка – це не прикраса, а небезпечний вогонь, від якого може виникнути пожежа. Цінність цього методу в тому, що він дає дитині можливість самостійно знаходити рішення, підтвердження або спростування власних уявлень.

 

Ігрові прийоми

Ці методи підвищують якість засвоєння пізнавального матеріалу і сприяють закріпленню почуттів. Одним із прийомів може бути уявна ситуація: уявна подорож, зустріч з уявними героями і т. п. Наприклад, «Давайте подумки уявімо, що ми з вами в далекому минулому, сірників не було, як же добували вогонь стародавні люди(древні люди терли паличку про паличку, били одним каменем про іншу, висікаючиіскри). Там ніхто не знав, що є інші способи видобутку вогню. Що ми розповімо їм про ці способи? ».

«До нас у гості прийшов Незнайко, давайте йому розповімо про небезпечні ситуації в групі і вдома». Ігрове «начебто ...» розкріпачує дітей, знімає обов'язковість вивчення і робить цей процес природним і цікавим. Наприклад: «Начебто до нас у місто приїхав чоловік, який ніколи тут не був. Що ми йому покажемо в груповій кімнаті, а від чого застережемо?». Підвищенню емоційної активності допомагають ігри-драматизації, які можна включати в заняття (після прочитання художнього твору, при підготовці концерту).

 

Придумуванняказок на різні теми.

Придумаємо казку «Як я рятував ляльку відпожежі... про будинок, де я живу і де багато електричних приладів ...». Підвищенню активності дітей допомагають ігри-драматизації, які можна включати в заняття (після прочитання художнього твору «Котячий будинок», при підготовці розваги). Сильний вплив на почуття надає поєднання різноманітних засобів на одному занятті. Наприклад, читання художнього твору з наступним розгляданням ілюстрацій або картин, читання і подальша образотворча діяльність. Залежно від мети заняття, вікових особливостей дітей вихователь відбирає художні засоби і продумує прийоми, які посилюють вплив цих коштів на емоційну сферу дитини.

 

Життя – цікава штука,

Не проста його наука:

Щоб щасливо проживати,

Про безпеку треба дбати!

Про безпеку треба знати

Та усіх її навчати.

Як прийде незване лихо

З громом, з грюкотом, чи тихо,

В паніку ви не впадайте,

Допомогу надавайте!

І собі, своїм сусідам,

Всім, кого торкнулись біди.

Педагогічна діяльність – це постійне перебування в ситуаціях морального виробу, що зобов’язує педагога застосовувати чіткі критерії в їх пізнанні, оцінюванні та використанні адекватних моделей поведінки. Серед ключових компетентностей, якими повинен володіти педагог – етична, яка має пріоритетне значення. Вона  є показником і одночасно результатом професійної та особистісної готовності до роботи в начальному закладі, адже виконання будь-кого педагогічного завдання має моральний зміст. Етична компетентність педагога репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюються у звичках, традиціях, принципах життя і професійній діяльності, психічних станах, діях, вчинках і якостях, забезпечує вибір свідомої етичної поведінки згідно з професійно-педагогічними нормами.

Дедалі більшого значення набувають такі педагогічні принципи, як повага до особистості дитини та ї права на самовизначення, готовність педагога до етично адекватної поведінки в різних ситуаціях, що потребують морального виробу. У цьому контексті професійність педагога здебільшого визначається його етичною компетентністю як вищим рівнем оволодіння педагогічною професією, суттю загальнолюдської та професійної культури педагога.

Етична компетентність – складне багатофункціональне та індивідуально-психологічне утворення на основі інтеграції професійних теоретичних знань, ціннісних орієнтацій і практичних умінь педагога у сфері етики, а також особистісних якостей, емоційно-ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, що сукупно забезпечують вибір педагогом свідомої етичної поведінки, яка віддзеркалює нормативно-етичні професійні засади й гуманістичну спрямованість його педагогічної дії.

Не сформованість етичної компетенції педагога призводить до етико-педагогічних помилок у педагогічній діяльності, що негативно позначається взаємодії з усіма учасниками освітньо- виховного процесу.

Прикладом етичної компетентності

можуть бути такі здатності педагога:

1. Усвідомлення гуманістичних цінностей, інваріантного характеру норм, принципів педагогічної етики.

2. Розуміння морального змісту педагогічної професії.

3. Необхідність розвитку культурних потреб та інтересів.

4. Здійснення етичної рефлексії власних вчинків.

5. Виявлення сутності моральних колізій у різних педагогічних ситуаціях, прогнозування результатів власних дій.

6. Уміння вирішувати конфлікти, розуміти почуття та потреби вихованців.

7. Реалізація в професійній поведінці стратегій й тактики етичного адекватного спілкування з учасниками освітнього процесу.

Етична компетентність охоплює володіння глибокими знаннями в галузі педагогічної етики, певний набір моральних якостей, а також готовність до етично адекватної поведінки у випадках морального виробу. Етична компетенція виявляється в принципах життя та професійній діяльності, психічних станах, діях, вчинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згідно з професійно-педагогічними нормами; виявляється в умінні керувати власними почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість, чуйному ставленні до оточення.

Формування етичної культури педагога здійснюється на рівнях:

• методологічному (ознайомлення із загально-філософськими закономірностями, реформами освіти, пріоритетами сучасного виховання, вимоги суспільства до виховання дітей, нормами педагогічної етики);

• теоретичному (основні закони, принципи, правила педагогіки, психології, вікова специфіка й специфіка виховання дітей на різних етапах їхнього становлення, гуманістичні принципи виховання);

• особистісному (етична центрація педагогічної дії, організація педагогічної діяльності на гуманістичних засадах, сформованість етичних переконань, уявлень, якостей, стереотипів поведінки);

• методичному (використання сучасних виховних людинознавчих і культурологічних технологій в організації виховного процесу);

• технологічному (знання і доцільне використання методів і засобів етичного виховання, обізнаність із передовим вітчизняним і зарубіжним педагогічним досвідами, сучасними методиками етичного виховання тощо).

Варто акцентувати увагу на існуванні такого феномену, як «подвійний етичний стандарт». Прикладом цього є дотримання педагогами високих стандартів поведінки у формальній       обстановці, наприклад на роботі, і значно нижчих – у неформальній. На жаль, не всі педагогизавжди враховують норми етичного кодексу, що так само знижує результативність їхньої педагогічної діяльності та може стати причиною виникнення цього явища.

Опитування засвідчило, що в неформальних обставинах педагоги менше дотримуються етичних стандартів у спілкуванні, ніж на роботі з низки причин.

Результати опитування педагогів

Бажання бути собою – 68%.

Можливість розслабитися – 41%

Відсутність контролю – 14%.

Як бачимо, дотримання етичних норм в інших сферах життя педагога не є стабільним, тому нашим завданням є формування вміння дотримувати етичних принципів і поза межами роботи.

Також з’ясовано, що не всі педагоги ознайомлені зі змістом етичного кодексу педагога, його положення, термінами, зобов’язаннями.

Є проект етичного кодексу сучасного педагога. Його аналіз дав змогу зробити таке узагальнення: у кодексі етики педагогічних працівників мають бути основні етичні вимоги, зокрема:

1. Професійне призначення.

2. Громадянська позиція.

3. Неупередженість.

4. Тактовність.

5. Дисциплінованість.

6. Чесність.

7. Політична нейтральність.

Під час роботи над  формування і вдосконалення етичної компетентності, було розроблено основи етичного кодексу вихователя ЗДО.

ОСНОВИ ЕТИЧНОГО КОДЕКСУ ВИХОВАТЕЛЯ ЗДО

• Педагог, забезпечуючи розвиток дітей, є професіоналом, він існує для них, а не вони для нього.

• Довіру до себе вихователь завойовує компетентністю, щирим словом, умінням вислухати.

• Педагог прагне бути елегантним і красивим, він «заряджає» дітей бадьорістю, оптимізмом і усмішкою.

• Працюючи з однією дитиною, вихователь не забуває про інших; взаємодіючі з усіма дошкільниками, він піклується про кожного.

• Пе6дагог ніколи не відгукується погано про людей та їхні цінності. Його спілкування з дітьми, батьками й колегами відбувається на основі доброзичливості.

• Вихователь – помічник і порадник.

• Педагог цікавиться життям своїх підопічних, ділить із ними радості, розчарування, прагнення, успіхи та невдачі.

• Вихователь встановлює з кожною дитиною особисті й довірливі відносини, викликає до себе довіру і щирість дитини.

• Педагог на занятті заохочує дітей до висловлювання власної думки та обстоювання власної позиції, постановки запитань; він із розумінням ставиться до думок своїх вихованців, навчає їх етичному спілкуванню між собою.

• Вихователь проявляє своє етичне ставлення до можливостей дитини, насамперед у ситуаціях невдач і розчарувань.

Дотримання етичних стандартів педагогом у взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу можна зобразити так.

Педагог взаємодіє з 4 категоріями: дошкільниками, їхніми батьками, колегами, адміністрацією. Варто додати й інші соціальні контакти, що відбуваються поза професійною діяльністю й регулюють життєдіяльність педагога як особистості загалом.

Розглянемо специфіку педагогічних відносин.

«Вихователь – дошкільники»

Ставлення педагога до вихованця має бути не тільки діловим, офіційним, а й  особистісним. Особистий, людський рівень відносин виявляється у ставленні до дитини як індивідуально-неповторної особистості. За такого підходу педагог фігурує не тільки як виконавець професійної функції, а й як індивідуально-неповторна особистість, яка мислить, відчуває, переживає (співпереживає), радіє і страждає тощо.

Процес виховання за такого ставлення здебільшого ефективніший, оскільки виявляється у впливі особистості на особистість. Відносини в системі «педагог – дитина (дитячий колектив)» формуються на основі таких провідних принципів:

• принцип демократизму;

• принцип гуманізму;

• повага до особистості вихованця.

 

Вихователь – батьки»

У процесі виховання всебічно розвиненої особистості необхідність співпраці педагога з батьками є вагомим педагогічним чинником, який впливає на формування моральних норм поведінки дитини. Дошкільний досвід дитини різний, тому моральні відносини між педагогом і батьками повинні будуватися з метою коригування відхилень моральних норм дитини. У такому поєднанні тільки порозуміння, взаємна турбота здатна коригувати моральність.

Різний рівень компетентності в освітньому процесі перешкоджає встановленню відносин.  Тут визначальним має бути моральна свідомість і моральна відповідальність вихователя перед батьками за результати навчання і виховання їхньої дитини. Сім’я повинна бути важливим джерелом формування моральності дитини. Під час взаємодії «вихователь – батьки дітей» виявляється оптимальний варіант формування моральних норм і відповідної поведінки.

«Вихователь – педагогічний колектив»

Відносини між педагогами регулюються загальнолюдськими моральними нормами, правилами й спеціальними нормативами. Парадоксально, але між людьми, обов’язком яких є виховання дітей, часто виникають непорозуміння, суперечності, конфлікти. Атмосфера доброзичливості в педагогічному вирішенню освітніх проблем; недоброзичливості – напруженню, суперечності, конфліктам, які відволікають увагу від освітнього процесу на врегулювання відносин із колегами. Причиною суперечностей у педагогічному колективі є наявність у його складі людей різних за фахом, віком, статтю, світоглядом, темпераментом, характерами, смаками й уподобаннями.

Конструктивна, здорова атмосфера в педагогічному колективі забезпечується на таких засадах:

1. злагодженість і згуртованість педагогічного колективу. Спільні узгоджені дії педагогів є запорукоюефективного досягнення колективом професійних цілей. Однак колектив утворюють люди різні за фахом, віком, світоглядними позиціями, рівнем освіти, загальної культури тощо. Часто деякі педагоги ставлять надмірно високі претензії, виявляють підвищений гонор, фанатичну налаштованість, що не сприяє реалізації принципу злагодженості й згуртованості педагогічного колективу;

2. атмосфера терпимості в педагогічному колективі. Педагоги можуть мати різні політичні погляди, належати до різних релігійних вірувань тощо. Це зобов’язує терпляче ставитися до різних темпераментів і характерів, їх недоліків, необхідності сприймати їх такими, якими вони є, цінувати їх індивідуальність, неповторність, унікальність;

3. атмосфера доброзичливості, чуйності, тактовності. Цей принцип сприяє гармонізації відносин у колективі, що виявляється в ефективності його діяльності, створенні атмосфери, в якій педагог має змогу максимально проявити себе як професіонал і особистість.

Високий моральний рівень та інтелект людей із різним віком і досвідом, спеціальностями і педагогічними поглядами, об’єднаних загальним педагогічним завданням спроможний функціонувати для виконання єдиної мети – виховання всебічно розвиненої особистості.

«Вихователь – адміністрація»

Специфіка моральних відносин у системі «педагог – адміністрація» зумовлена суперечностями та конфліктами, що виникають між сторонами. Основою цих суперечностей є насамперед нерівність сторін. Керівник дає розпорядження, оцінює роботу педагога, заохочує чи карає, а педагог зобов’язаний виконувати його накази. Від цього часто залежать становище та авторитет педагога в закладі й поза його межами. Суперечності між ними можливі внаслідок неоднакового бачення ситуацій і власного місця в ній, різного рівня професійної й особистої культури.

Відносини в системі «керівник – педагог» мають вибудовуватися відповідн6о до принципів демократизму керівництва, гуманізму й толерантності, а також на засадах доброзичливості, привітності, ввічливості, коректності, вимогливості, об’єктивності, справедливості, критичності та самокритичності. Керівник має використовувати власні права й становище для ефективного виконання педагогічним колективом обов’язків, бути вимогливим до себе й кожного педагога, враховуючи його позитивні якості, недоліки, постійно розвивати свої професійні та моральні якості, встановлювати з педагогами відносини, які б максимально сприяли поліпшенню взаєморозуміння. Він повинен зважати на думку педагогів, бути уважним до кожного, відповідально ставитися до результатів їхньої праці, постійно радитися з педагогами і колективом під час вирішення актуальних проблем діяльності колективу.

У системі відносин «педагог – керівник» етика рекомендує педагогу бути дисциплінованим та ініціативним, підкорятися вмотивованим вимогам керівника, дотримувати субординації, бути ввічливим, розуміти відповідальність керівника за колектив, виявляти сміливість і твердість під час обстоювання власної думки, непримиренно ставитися до проявів догідництва, підлесливості, підлабузництва, сліпої покірності й байдужості до неправильних дій керівника.

Етична компетентність у взаємодії з перерахованими категоріями допоможе педагогові зорієнтуватися в ситуації морального вибору в різних життєвих питаннях незалежно ід часового чинника: на роботі чи поза нею.

Підсумовуючи, варто наголосити, що вдосконалення етичної компетентності є процесом неперервним і постійним, а етичні засади у відносинах між людьми є основою збереження й прогресу демократичного суспільства, основою всебічного розвитку людини.

 Щоразу, готуючись до прогулянки з дітьми, вихователі зітхають: «Хоч би швидше вдяглися та взулися!» І щоб прискорити цей процес, вони починають активно допомагати дітям, вдаючись до вказівок і прямого втручання. А спробуйте інакше: не поспішайте! Оберіть спокійний, але чіткий ритм і використайте цей час, щоб:

• формувати в дитини навички самообслуговування;

• виховувати самостійність, бажання допомагати іншим та культуру спілкування;

• розвивати дрібну моторику рук;

• збагачувати чуттєвий досвід.

Зважайте, що попереднє вдумливе планування прогулянки безпосередньо впливає на організацію й проведення підготовки до неї.

Як справжній режисер, готуючись до прогулянки, врахуйте такі чинники:

• час проведення (перша чи друга половина дня) і погодні умови;

• вік і контингент дітей;

• бажання чи небажання дітей іти на прогулянку;

• власний план прогулянки та очікування від неї дітей;

• наявність інвентарю та відповідного обладнання;

• зміст попередньої та наступної діяльності дітей тощо.

Такий підхід допоможе оптимізувати підготовку до прогулянки у будь-якій віковій групі закладу дошкільної освіти.

Готуйтеся до прогулянки послідовно

Структуру підготовки до прогулянки умовно можна представити в такий спосіб:

• сюрпризний момент й організація дітей;

• пригадування послідовності одягання та взування на прогулянку;

• процес одягання та взування, індивідуальні бесіди з дітьми, спілкування дітей між собою тощо.

Дітям потрібні свобода й час для ігор, особливо на свіжому повітрі. А щоб було достатньо часу для прогулянки, слід швидко одягатися та взуватися. Спробуємо знайти ті «педагогічні родзинки», які роблять кожну хвилину перебування дитини поряд із вами якщо не щасливою, то радісною.

Сюрпризні моменти — це неочікувані веселі включення, які завжди викликають у дітей шквал емоцій. Неочікуваний сюрприз створює ситуацію новизни, піднесений настрій. Сюрпризні моменти активізують діяльність дітей як під час занять, так і у повсякденному житті, зокрема під час підготовки до прогулянки. Дошкільнику цікаво все, окрім бездіяльності. Звісно, сюрпризний момент не просто вигадати. Адже необхідно, щоб він стимулював ту діяльність, яку передбачає освітній процес і зумовлює життєва ситуація. Тут творчості вихователя немає меж. Скористайтеся віршами чи загадками для створення образу персонажа, що зазирне в гості. Листи, телеграми, дзвінки від казкових персонажів, що потрапили в біду і потребують допомоги — будь-яка інтрига зацікавить дітей і спонукатиме їх діяти швидко.

У групове приміщення до дітей приходить Зайчик. Це може бути незнайома дітям іграшка. Зайчик розповідає, що на їхній ліс напала стара Лінь. Від цього рослини перестали рости, тварини не годують своїх діточок. Усі дерева стоять у павутині. Ліс став, ніби мертвий. Зайчик просить дітей швиденько вдягнутися й під час прогулянки своїми вчинками, що свідчать про їхню працелюбність, допомогти лісу — звільнити його від старої Ліні. А далі все залежить від плану прогулянки.

 

Перш ніж розпочати одягання і взування, пригадайте з дітьми послідовність дій. Маленькій дитині складно впоратися з великою кількістю речей, особливо взимку. Малюк, а часом і дошкільник може заплутатися, коли слід вдягати светр, шарф, рукавички, колготи, шапку та ще багато речей. Аби допомогти дітям запам’ятати послідовність одягання, відобразіть алгоритм цього процесу в картинках і повісьте його в роздягальні на рівні очей дітей. А для найменших таку зорову опору найліпше розмістити на внутрішній стороні дверцят кожної шафки.

Наочним посібником для засвоєння послідовності одягання також може бути дидактична лялька. Граючи з малюками, проговорюйте всі етапи одягання: спочатку — шкарпетки, штанці, а потім взуваємо черевички.

Організувати процес одягання дітей на прогулянку доволі складно. Слід бачити одночасно всіх, навчати все робити правильно, за потреби вчасно прийти на допомогу. Важливо, щоб діти виконували дії послідовно й одночасно, аби не спітніли й не втомилися чекати на прогулянку. Домогтися більш-менш однакового темпу одягання допоможуть різні прийоми. Наприклад, дорослий може:

• демонструвати власний приклад одягання та взування;

• показувати потрібний одяг та взуття в картинках;

• задавати темп порядковою лічбою;

• використовувати пісковий годинник;

• вмикати ритмічну музику чи пісеньки про одягання.

У процесі одягання спілкуйтеся з дітьми і заохочуйте їх до цільового спілкування. Адже навіть попросити про допомогу дитині часом не просто. Наголосимо, що педагогічне спілкування має:

• бути особистісно орієнтованим, відбуватися на суб’єкт-суб’єктному рівні;

• надавати дітям змогу оцінити свої дії, вчинки і результат діяльності;

• забезпечувати оптимальне, адекватне сприяння дитині.

Приділяючи увагу одній дитині, постійно тримайте в полі зору всіх інших. Вчасно запобігайте конфліктам. Відзначайте тих, хто за власною ініціативою допоміг комусь із однолітків, навів порядок у шафі чи роздягальні тощо.

Навчайте самостійності планомірно

Якщо ви вирішили навчити малюка двох-трьох років одягатися самостійно, запасіться терпінням і гумором. Дайте йому змогу виявити самостійність. Адже головний девіз дітей цього віку — «Я сам» («Я сама»). Коли ініціатива йде від дитини, вона намагатиметься оволодіти новою «дорослою справою». Дорослим — вихователям та батькам — залишиться лише допомогти й навчити її певних тонкощів.

Допомагаємо, але не потураємо

Якщо дитина наполегливо просить вашої допомоги під час одягання, не варто їй відмовляти, але допоможіть лише частково. Наприклад, допоможіть просунути ніжки в штани, але не натягуйте їх на талію; допоможіть взути черевички, але не застібайте липучки. Не закріплюйте у свідомості малюка думку, що достатньо покапризувати — і дорослі одягнуть його самі. Вирішили вчити дитину одягатися — будьте наполегливі й послідовні.

Використовуючи ігрові прийоми, підтримуйте й розвивайте прагнення дитини одягатися самотужки й допомагати одягатися іншим. Спонукайте малюка формувати навички самообслуговування.

Під час рольових ігор запропонуйте дитині одягнути ляльку або ведмедика, дібрати для них одяг та взуття за сезоном.

 

Розвиваємо моторику рук

Навчання застібати гудзики стане в пригоді не лише під час одягання сорочки чи кофтинки, а й сприятиме розвитку для дрібної моторики рук малюка. Зовсім нескладно для цього виготовити оригінальний розвивальний килимок з кишеньками, зручними петельками та іншими елементами, що застібаються на гудзики різних розмірів і форм.

Малюки двох-трьох років від таких ігор зазвичай у захваті. Для розвитку навички шнурування можна дібрати вже готові набори-шнурівки. Нині в дитячих магазинах можна знайти варіанти таких ігрових посібників на будь-який смак.

Не підганяємо

Діти цього віку одягаються повільно, проте роблять це не навмисно. Ця навичка для них доволі нова і незвична. Багатьом дорослим не вистачає терпіння дочекатися, поки дитина самостійно збереться на прогулянку. І вони беруться вдягати її самі ще до того, як у неї виникає необхідність звернутися по допомогу. Після цього в дитини можуть опуститися руки. Адже дорослий, відбираючи у малюка ініціативу в одяганні, фактично говорить своєю поведінкою: «Ти ще маленький, ти не вмієш робити це добре! Я зроблю це за тебе!». То навіщо старатися, якщо навіть найближчі люди не вірять у твої сили?!

Не пришвидшуйте дії дитини. Інакше вона може втратити ентузіазм. Не критикуйте її за неправильно одягнені речі й не переодягайте одразу ж. Не фіксуйте увагу на невдачах і недоліках. Пожартуйте, нехай дитина почує насамперед похвалу, відчує, що ви по-доброму оцінюєте її вчинок.

 

Якщо ви зібралися планомірно привчати дітей самостійно одягатися, починайте збиратися на прогулянку вчасно, щоб у вас не виникало необхідності поспішати й нервувати.

Добираємо одяг, який просто одягати

Однак одного бажання самостійно одягнутися дитині може бути недостатньо. Їй ще потрібні поради та підказки, а іноді й допомога дорослого. Дитині може бути складно визначити лицьову сторону й виворіт одягу, перед і спинку кофтинки чи платтячка.

Намагайтеся дібрати дитячий гардероб так, щоб «обличчя» було значно яскравішим за виворіт, шви помітні, а на грудці чи на спинці був малюнок, який складно не помітити.

 

Інколи малюки, які можуть одягнутися, вередують й відмовляються це робити тому, що на психологічному рівні запам’ятали, як їх колись лаяли за неправильно одягнені речі. Вони не бажають повторення цієї стресової ситуації.

Дитина може відмовлятися від самостійного одягання також тому, що одягнути деякі речі свого гардеробу їй не по силах. Її можуть збентежити надто тугі комірці на кофтинках, велика кількість гудзиків, шнурків, необхідність підперезувати брюки ременем тощо. Радьте батькам добирати одяг, який просто одягати. Такі самі вимоги — до взуття. Туфлі мають бути достатньо широкими, а про хитромудрі застібки й шнурівки на якийсь період ліпше забути, віддавши перевагу липучкам.

Організовуйте дітей граючи

Закріпити набуті знання і вміння малюків, мотивувати їх до дій допоможуть дидактичні та рольові ігри. Навчайте дітей об’єднувати речі за певними ознаками в грі «Що одягнемо, а що взуємо». Змістове наповнення цієї гри можна змінювати відповідно до сезону. Гра «Скажи ввічливе слово» стимулюватиме елементарні моральні прояви в поведінці під час одягання та спілкування з іншими. А ще — допоможе малюкам навчитися ввічливо просити, дякувати, поступатися тощо.

Використовуйте твори художньої літератури, зокрема пісеньки, віршики, утішки, чистомовки про взуття й одяг. Малі фольклорні форми допоможуть пожвавити процес й утримати увагу малюків.

Дошкільника трьох-чотирьох років, навіть впертого й примхливого, можна зацікавити одяганням. Перетворіть цей процес на захопливу гру. Дівчаткам запропонуйте стати фотомоделями. Їм потрібно постійно змінювати вбрання для чергової фотосесії. А робити це слід у певній послідовності. Хлопчикам цікаво пограти, наприклад, у пожежників. Вони мають швидко й правильно вдягнути обладунки, щоб вчасно загасити пожежу.

Також пропонуйте дітям цього віку дидактичні ігри.

• «Одягни за порядком» — закріплюємо послідовність одягання речей;

• «Зав’яжи шнурочки другові (стрічку подрузі)» — виховуємо прагнення допомогти іншому, якщо той про це просить;

• «Що зайве в одязі (взутті)» — вчимо добирати одяг і взуття відповідно до статі, сезону, місця (у гості — гарну сукню, на пляж — купальний костюм тощо);

• «Опиши предмет» — уточнюємо й закріплюємо знання дітей щодо сезонного одягу та взуття, їхніх якостей та властивостей.

•  

Зі старшими дошкільниками використовуйте елемент змагання, заохочення. Змагальна мотивація пришвидшить дії, допоможе дітям закріпити правильний алгоритм дій.

• «Хто швидше одягнеться та взується?» — закріплюємо правильну послідовність та швидкість одягання речей.

• «Що зайве в одязі, взутті» — уточнюємо й закріплюємо знання дітей щодо сезонного одягу та взуття.

• «Чого не вистачає?» — визначаємо, яких речей не вистачає у процесі одягання та взування.

• «Що з чого зроблено» — уточнюємо й закріплюємо знання дітей щодо назв матеріалів, з яких виготовлено одяг та взуття, їхніх якостей та властивостей.

• «Відгадай (загадай) загадку!» — закріплюємо вміння відгадувати загадки на тему одягу, складати описові загадки про предмети одягу, взуття тощо.

 

Створіть спільно з дітьми роздягальну кімнату для ляльок. Наповніть шафки сезонним одягом і взуттям. Діти шести-семи років вже самі спроможні вигадувати різні варіанти сюжетно-рольових та режисерських ігор із запропонованими атрибутами. Такі ігри сприятимуть не лише закріпленню правил одягання, а й вихованню бережливого ставлення до особистих речей і предметів спільного користування. Діти навчатимуться допомагати одне одному, бути акуратними й охайними, опановуватимуть культуру поведінки в роздягальній кімнаті.

Сядьте на підлогу (ноги схрещені), покладіть свою куртку (пальто) зовнішньою стороною на підлогу, комірцем до себе. Запропонуйте одній дитині так само покласти свою курточку. Після цього обидві руки просуньте у рукави куртки і різко перекиньте ними куртку через себе. Куртка одягнута! Нехай дитина зробить так само. Відтак запропонуйте решті дітей вслід за вами виконувати всі дії. Обов’язково похваліть словами або підтримайте оплесками тих, кому вдалося одягти куртку (пальто) з підлоги і підбадьоріть тих, у кого це ще не дуже добре виходить.

Сподіваємося, що дітям сподобається такий процес одягання і з часом вони саме так одягатимуть свої курточки на прогулянку. Єдина вимога: підлога має бути чистою, а кімната — просторою.

Самостійне вдягання та взування — важлива віха в розвитку дитини. Тому слід намагатися навчити її цього ще в молодшому дошкільному віці, а закріпити — у старшому, перетворивши цю сходинку дорослішання на захопливу гру, повну відкриттів і маленьких перемог.

Чи може дитина під час вільної роботи грати в іграшки? Чому неможна? Всі ляльки, кубики, машинки знаходяться в одному з куточків, і якщо малюк хоче з ними грати, не заважаючи іншим, він спокійно наряджає або годує ляльку, будує з кубиків гараж для своєї машинки. Можна переодягатися в дорослий одяг, який складений в спеціальній корзині або робити зачіску перед дзеркалом. Все це можна. Інша справа – загальна атмосфера робочого дня.
Привабливість дидактичного матеріалу (недаремно він прожив без змін вже ціле сторіччя!) захоплює дітей настільки, що вони вважають за краще покласти на край килимка свою ляльку і викладати тут же десяткову систему з намистин золотого матеріалу. У самостійній вільній роботі маленька дитина щодня матеріалізує природну потребу потоншення своїх відчуттів, дій і концентрації уваги. Така робота не стомлює її, скільки б вона не продовжувалася, тому що в природному житті не може бути зупинки. І все-таки години через дві після початку вільної роботи діти чують звучання тихої музики – знак збору на загальний круг. Почата робота закінчується, матеріали ставляться на полиці.
Що таке Круг?
Хтось з Монтессорі-вчителів назвав його «атмосферним явищем». В усякому разі, це не щоденне заняття з традиційними пальчиковими іграми і пісеньками. Кожен круг має свій контекст, який залежить від ситуації, що проживається. Багато кругів пов’язано з обговоренням подій, що відбуваються в житті дітей будинку і в дитячому саду. На інших вихователь розповідає казки, короткі історії з Біблії. Восени діти всі разом роздивляються фрукти і овочі, пробують їх на смак, вчаться молоти зерно і місити тісто. Взимку вивчають властивості води, розтоплюючи над свічкою сніг, або розучують різдвяні пісеньки. Тут же наголошуються дні народження дітей і інші важливі події. Тут згадують, що хтось з дітей захворів або комусь належить неприємний похід до зубного лікаря. У п’ятнадцять хвилин загального круга входить: особисті дитячі проблеми, календар, історія, географія, біологія, математика і словесність, пантоміма і театр. Круг завжди веде вчитель, але він лише допомагає загальній розмові. За дитиною залишається право самостійного вислову, спроби пояснити іншим своє переживання. Вчитель веде рахунок своїм словам. Він професійно провокує вогнище загальної розмови, в яку кожен з дітей підкидає свою скіпочку, що розгорається. Круг кінчається через п’ятнадцять хвилин. Але дух загальної доброзичливості, пошана, довіри залишається надовго, і, врешті-решт, стає невід’ємною частиною устрою життя Монтессорі-групи.

Допоможи мені зробити це самому – ось основний девіз педагогіки Монтессорі.
Можна виділити п’ять зон розвитку, які малюк послідовно освоює за час перебування в групі. В першу чергу, це звичайно зона вправ практичного життя, які допомагають дитині піклуватися про себе, навчаючи її правильно застібати гудзики, шнурувати черевики, мити руки, чистити і різати овочі і фрукти, сервірувати стіл і багато що інше, чого мама зазвичай не дозволяє робити удома через скажений ритм життя і вічного поспіху.
Погодитеся, що нашим дітям часто доводиться чути від нас фрази типу “Ти ще маленький” або “Підростеш, ось тоді і робитимеш все сам”. Але, на жаль потім буде пізно: до шкільного віку паростки самостійності вже будуть задушені, не встигнувши отримати повний розквіт. А в групах Монтессорі діти швидші почують “Ти вже дорослий і зможеш справитися з цим завданням сам”. Вчитель повинен просто показати, як правильно поводитися з тим або іншим матеріалом, або дати, кажучи науковою “монтессоріанською” мовою, презентацію.
Вправи практичного життя включають в себе також матеріали, які пов’язані з переливанням, пересипанням, носінням і сортуванням предметів – все те, що розвиває рухи руки і є підготовчим етапом перед освоєнням письма, читання і математичних абстракцій. Слід відмітити, що всі предмети, якими користується дитина, повинні бути справжніми, а не іграшковими. Адже в групах Монтессорі діти живуть не навмисно, а серйозно. Якщо у малюка падає напів скляний глек, розлітаючись на дрібні шматочки, і вода розливається по підлозі, йому очевидна досконала помилка. Дитина сама щиро засмучена і вчителеві немає необхідності лаяти або карати її – і в цьому працює ще один чудовий принцип педагогіки, який можна назвати автоматичним контролем помилок.
Взагалі, Монтессорі-педагогіка – це педагогіка без покарань, які тільки озлоблюють дитину, народжують затурканість, агресивність і як результат – невпевненість в своїх силах.
У зоні сенсорного розвитку дитина може отримати всі відчуття, яких так не вистачало в житті – за допомогою матеріалів, що знаходяться тут, вона розвиває свій зір, дотик, смак, нюх, слух, а також має можливість потренуватися в розрізненні температур, відчути різницю у вазі предметів, і звичайно розвинути мускульну пам’ять.
Знаходження в сенсорній зоні є важливим підготовчим етапом перед вступом малюка до математичної зони – попрацювавши з сенсорним матеріалом і навчившись мислити логічно і точно, дитина без зусиль переводить в математичні терміни вже добре знайомі йому поняття. Причому навчання математиці проходить дуже природно: малюк просто живе в підготовленому середовищі, наскрізь просоченою математикою.
Зона математичного розвитку містить всі необхідні матеріали для того, щоб дитина навчилася операціям складання, віднімання, множення і ділення, освоїла порядковий рахунок – все те, що вважається важливим критерієм готовності дитини до надходження в школу.
Але цим не вичерпуються різномаїття матеріалів, які містяться в підготовчому середовищі.
Малюкові, як носію мови необхідна і зона мовного розвитку, без якої неможливе повноцінне інтелектуальне зростання. Тут малюк дістає можливість розширити свій словарний запас, познайомитися з буквами, обводячи пальчиком шорсткі букви і малюючи на манній крупі, а також навчитися складати слова за допомогою рухомого алфавіту.
У підготовленому середовищі дитина знайомиться з такими важливими “дорослими” поняттями як, категорія простору. І це відбувається не тільки за допомогою усвідомлення того, що у кожного матеріалу в групі є своє місце, але, і розкочуючи килимок для роботи і тим самим знаходячи свій особистий простір, який не може бути порушений без дозволу його володаря. Адже в групах Монтессорі діти не сидять за партами, поглядаючи на гордо декламуючого вихователя – кожен зайнятий своєю роботою сидячи на килимку або за невеликим столиком, спеціально пристосованим для дитячої зручності. І ніхто – ні не товариші по групі, ні сам вчитель – не має права порушити концентрацію малюка. Якщо в матеріалі, кожен з яких в середовищі є тільки в одному екземплярі, мають потребу відразу два маленькі претенденти, то природно виникає необхідність домовитися про черговість використання або про спільну роботу. І в цьому випадку діти отримують безцінні навики спілкування в соціумі, уміння домовлятися і слухати один одного.
Основна ідея методу може бути висловлена відомим американським психологом, автором численних бестселерів Діпака Чопри: “У Всесвіту є мета – реалізація творчих здібностей людини і його щастя!”. І в цьому напрямі педагогіка Монтессорі рухається вже більше 100 років!

Дидактині ігри та вправи

Вправа 1.
Матеріал. Дві червоні, дві сині, дві жовті таблички (з кольорового картону, фарбованого дерева, котушки кольорових ниток).
Дорослі викладають таблички в довільному порядку і каже дитині: “Я хочу знайти тут однакові кольори”. Потім бере будь-яку табличку і підбирає до неї пару. Таблички кладуться поруч. Під них викладається пара і т.д. Потім таблички перемішуються, і дитина підбирає пари самостійно.

Ігри на відстані
Гра 1.
На одному столі лежить червона, синя, жовта таблички. Пари до них на значній відстані. Дорослий показує будь-яку табличку (не віддаючи в руки) і просить дитину принести таку ж.
Гра 2.
Всі таблички лежать на столі, і дитину просять віднести табличку і положити її поряд з предметом такого ж кольору. (Дитина повинна відшукати в кімнаті предмет такого ж кольору і порівняти з табличкою).

Вправа 2
Матеріал. Пари табличок основних кольорів плюс пари додаткових кольорів (зелений, фіолетовий, чорний і т.д.). Бажано, щоб всі пари побували в коробці з кришкою.
Таблички основних кольорів, вже знайомих дитині, лежать на столі в довільному порядку. Дорослий пропонує підібрати пари. Коли малюк закінчує роботу, дорослий показує, що у нього є ще таблички з додатковими кольорами, і просить дитину вибрати і викласти на стіл три вподобаних кольору. Решта таблички додаткових кольорів забираються. Всі таблички перемішують. Дитині пропонують викласти пари з нововведених квітів.

Вправа 3
Матеріал. Серії табличок основних кольорів з відтінками від самого темного до самого світлого (бажано 8 відтінків).
Дорослий каже : “Подивися, як я викладу ці таблички”, і мовчки викладає ряд зліва направо від самого темного до самого світлого відтінку одного кольору. Потім перемішує таблички і пропонує дитині викласти так само. За таким же принципом працює з іншими відтінками.
Пройшов дощик : кап – кап – кап. Виглянуло сонечко. Звірята наділи курточки і вийшли на лужок.
Розкажи, якого кольору курточка у мишки, ведмедики, їжачка.
Подивилися звірята на небо, а там … Ось так диво, чудеса! Біжить по небу доріжка – вона і червона, і жовта, і синя, і зелена …
Це … ( веселка).
Веселка – дуга, що не давай дощу, давай сонечку, дзвіночку!
Давай скажемо веселці: “Здрастуй!”
Порозмовляйте з дитиною про кольори веселки .

М’яка книжка – конструктор
Мета: вправляти дітей у застібанні та розтіканні ґудзиків; учити складати з окремих частин (деталей) ціле та об’єднувати в групи предмети за певними ознаками; знайомити дітей з тваринами та їхніми дитинчатами, вчити впізнавати їх та правильно називати, наслідувати голоси тварин; розвивати дрібну моторику рук.
Опис посібника: пласкі подушечки з пришитими на них ґудзиками та повітряними петлями. Для їх виготовлення використовують дитячі носові хустинки із зображенням тварин. Кожну деталь книжки – конструктора складають з трьох шарів (носова хустинка – тонкий поролон – носова хустинка) і зшивають по периметру. На відстані 2-3 см від кожного кута квадрата прикріплюють ґудзик та петельку (всього по вісім штук на одній деталі). Окрім квадратних деталей, можна виготовити прямокутні, трикутні або круглі.
Хід роботи.
Роботу з посібником починають з розглядання малюнків на хустинках. Діти називають зображених на них тварин, їхній колір, імітують звуки, рухи, вчать про них віршики, загадують і розгадують загадки, відповідають на запитання вихователя тощо. Потому кожна дитина отримує кілька деталей та з’єднує їх між собою так, щоб вийшла книжечка, доріжка або об’ємна фігура.
Посібники з пластикових пляшок та кришечок
Мета: спонукати дитину до спільної та самостійної діяльності, формувати уявлення про кольори, вчити співвідносити кольори різних предметів, вчити визначати закономірність у чергуванні кольорів, а відтак, розуміти слова «колір», «різний», «однаковий», «наступний», вдосконалювати вимову назв кольорів, розвивати дрібну моторику рук.
Матеріал: дерев’яна дощечка, на якій наклеєно 4-8 шийок від пластикових пляшок (її можна оформити у вигляді хмарки, потяга), різнокольорові кришечки від пластикових пляшок.

​

                                                                                  Дитячі книги пишуться для виховання,

                                                                                  а виховання - велика справа,

                                                                                  їм вирішується доля людини.

                                                                                                                                  Бєлінський В. Р.

  

Що таке куточок книги? Це особливий, спеціально виділене та оформлене місце в груповій кімнаті,

Куточок книги повинен бути у всіх групах дитячого саду.

Оформлення куточка книги кожен вихователь може проявити індивідуальний смак і творчість - головні умови, які повинні бути дотримані, це зручність і доцільність.

Куточок книги повинен бути затишним, привабливим, які мають дитину до неквапливому зосередженому спілкування з книгою.

Куточок книги відіграє істотну роль у формуванні у дошкільників інтересу і любові до художньої літератури.

У цьому куточку дитина повинна мати можливість самостійно, на свій смак вибрати книгу і спокійно розглянути її. Дитина повинна мати можливість уважно і зосереджено розглянути ілюстрації, згадати зміст, багаторазово повернутися до взволновавшим його епізодами.

Крім того, уважно розглядаючи ілюстрації, дитина прилучається до образотворчого мистецтва, вчиться бачити і розуміти графічні способи передачі літературного змісту. Ілюстрована книга - це перший художній музей, де він вперше знайомиться з творчістю видатних художників - В. Білібіна, Ю. Васнецова, Ст. Лебедєва, Ст. Конашевича, Тобто Чарушина і багатьох інших.

Крім того, в Куточку книги вихователь має можливість прищепити навички культури спілкування та поводження з книгою.

Як раціонально організувати куточок книги.

1. Куточок книги розташовують далеко від місць ігор дітей, щоб галасливі ігри не відволікали дитини від зосередженого спілкування з книгою.

2. Потрібно продумати правильне освітлення:

Природне (поблизу вікна) і електричне (наявність настільної лампи, настінного бра) для вечірнього читання.

3. Існують різні варіанти оформлення книжкового куточка:

- Полички, відкриті вітрини, де зберігаються книги, альбоми;

- Спеціально виділені столи і до них стільці або крісла.

Головне, щоб дитині було затишно, щоб все надихало його до неквапливому, зосередженому спілкування з книгою.

4. Підбір літератури та педагогічна робота повинні відповідати віковим особливостям і потребам дітей.

Молодші групи.

- Вихователь знайомить дітей з Куточком книги,

- Його пристроєм і призначенням,

- Привчає розглядати книги (картинки) тільки там,

- Повідомляє правила, яких треба дотримуватися:

1. брати книги тільки чистими руками,

2. перегортати обережно,

3. не рвати, не м'яти, не використовувати для ігор.

4. після того як подивився, завжди класти книжку на місце й ін.

- У книжковій вітрині виставляється трохи книжок (4-5), але у вихователя повинні бути поблизу в запасі додаткові примірники цих книг, тому маленькі діти схильні до наслідування і якщо хтось з них починає розглядати книгу, то і в інших виникає бажання отримати таку саму.

- В книжковому куточку поміщають видання добре знайомі дітям, з яскравими ілюстраціями книги.

- Крім книг, у куточку книги можуть перебувати окремі малюнки, наклеєні на картон, і невеликі альбоми для розглядання на близькі для дітей теми«Іграшки», «Ігри і заняття дітей», «Домашні тварини» та ін).

Перевага віддається книжок-картинок таким як «Колобок», «Теремок» з ілюстраціями Ю. Васнецова; «Дітки в клітці» С. Маршака з малюнками Е. Чарушина; оповідання з Абетки Л. Толстого з рис. А. Пахомова; «Плутанина», «Федорина горі» та ін. К. Чуковського з рис. Ст. Конашевича; «Цирк», «Вусатий-смугастий», «Казка про дурному мишеня» С.Маршака з рис. У Лебедєва; «Що таке добре і що таке погано?» «Кінь-вогонь» В. Маяковського з рис. А. Пахомова та ін.

- Вихователь вчить уважно розглядати картинки в книзі, впізнавати героїв, їх дії, спонукає згадувати і переказувати окремі епізоди.

Середні групи.

- Закріплюються основні вміння самостійно й акуратно розглядати книги, ці вміння мають стати звичкою.

- Вихователь звертає увагу дітей на те, що книги легко мнуться і рвуться, показує способи догляду за ними, залучає до спостережень за лагодженням книги і участі в ній.

- Під час розглядання картинок в книзі вихователь звертає увагу дітей не тільки на героїв і їх дії, але і на виразні подробиці

- ілюстрацій (костюм героя, своєрідні предмети обстановки, деякі деталі пейзажу тощо).

Старші групи.

- Задоволення різноманітних інтересів дітей. Кожен повинен знайти книгу за своїм бажанням і смаком.

Тому на книжковій вітрині можна поміщати одночасно 10-12 різних книг.

Як відібрати книги, з тим, щоб найкращим чином врахувати різні смаки та інтереси дітей?

- 2-3 казкових твори, щоб задовольнити постійний інтерес до казок.

- Для формування громадянських рис особистості дитини в куточку книги повинні бути вірші, розповіді, знайомлять дітей з історією нашої Батьківщини, з її сьогоднішнім життям.

- Книги про життя природи, про тварин і рослини. Розглядання ілюстрацій природознавчих книг дитина краще пізнає таємниці і закономірності світу природи:

Ст. Біанкі «Лісові Будиночки», «Перше полювання» з рис. Е. Чарушина і т.д.

- На вітрині повинні перебувати твори, з якими в даний час дітей знайомлять на заняттях. Толстой Л. «Филиппок» з ілюстраціями А.Пахомова.

- Гумористичні книги з картинками для задоволення потреби повеселитися, посміятися, створює у групі радісну атмосферу, емоційний комфорт.

Веселі книжки С. Маршака, С. Михалкова, А. Барто, М. Зощенко, Н. Носова, Ст. Драгунського, Е. Успенського та ін (виховують здатність відчувати і розуміти гумор, вміння бачити смішне в житті та літературі).

- Крім того, в куточок книги можна іноді розміщувати цікаві, добре ілюстровані книги, які діти приносять з дому, а також «товсті» книги, які вихователь читає в групі протягом тривалого періоду часу.

Яким чином відбувається заміна книг?

Як довго стоїть кожна книга на вітрині?

Потрібні тематичні виставки книг?

- Не можна визначити точний термін перебування на виставці кожної окремої книги.

Є книги, перегортати і розглядати які діти готові довгий час, постійно відкриваючи в них нові цікаві для себе речі.

До таких книг відносяться книги художника і письменника Ст. Сутеева, К. Чуковського «Лікар Айболить» (прозовий варіант) з рис. Ст. Дувидова, зоологічні альбоми, створені Е. Чарушиным і Н. Чарушиным, і багато хто інші видання.

Такі книги можуть і повинні довго перебувати в групі, даруючи дітям радість щоденного спілкування.

- В середньому термін перебування книги в куточку книги становить 2-2,5 тижні.

- У старших групах влаштовують тематичні виставки книг.

Мета таких виставок поглибити літературні інтереси дітей, зробити для дошкільнят особливо важливою, актуальною ту чи іншу літературну чи суспільне важливу тему. Це може бути виставка казок А. Пушкіна (з ілюстраціями різних художників), книг Л. Толстого, С. Маршака та ін.

Правила, які важливо дотримуватися при організації тематичної виставки.

• Тема виставки обов'язково повинна бути важливою, актуальною для дітей (пов'язаної з майбутнім святом, ювілеєм письменника або художника-ілюстратора, з вмістом планованого ранку тощо)

• Необхідний особливий, ретельний відбір книг з точки зору художнього оформлення, зовнішнього стану

• Виставка повинна бути нетривалої. Як не важлива тема, як не привабливо її оформлення, вона не повинна тривати більше 3-4-х днів, тому далі увагу і інтерес дошкільнят буде неминуче знижуватися

Керівництво.

- Вихователь допомагає створити в групі спокійну, зручну обстановку для самостійного зосередженого спілкування дітей з літературними творами

- Необхідно залучати дітей до спільного розглядання та обговорення книг. Спонукаючи разом розглянути книгу, поговорити про неї, вихователь тим самим формує вміння сприймати її в єдності словесного та образотворчого мистецтва. Звертає їх увагу на те, як зображені головні герої і т.п.

Набуття знань з літератури, начитаності сприяють літературні ігри.

• Наклеївши кольорові ілюстрації на картон і порізали на кілька частин (від 2-х до 8-ми), можна зробити гру «Збери картинку».

Ця гра розвиває відтворює уяву, змушує промовляти епізод, зображений на картинці, розвиває пов'язану мова.

• Наклеєні на картон ілюстрації допоможуть дитині відновити послідовність сюжету. Переплутавши картинки і прибравши одну з них, пропонуємо розповісти, який епізод «зник».

У цій грі розвивається кмітливість, швидкість реакції, пам'ять.

• Вирізавши по контуру зображення героїв казки і наклеївши їх на тканину, можна влаштувати «театр картинок».

• Можна запропонувати дітям невелику вікторину, яка допоможе визначити начитаної серед присутніх.

Показуючи зображення героїв казки, можна ставити наступні питання:

У яких казках зустрічаються заєць, вовк, ведмідь, лисиця?

Які казки починаються зі слів: «Жили-були дід та баба»?

В яких казках дія відбуваються в лісі?

 

В яких казках їдять пиріжки, млинці, колобки, плюшки та інші хлібобулочні вироби («Маша і ведмідь», «Червона шапочка», «Крилатий, волохатий та масляний» і ін)?

• З 2-х екземплярів «Колобка» (або будь-якої іншої казки) можна зробити гри за типом «Доміно», «Лото».

Ці ігри розвивають увагу, вміння вести себе в колективі, виконувати правила гри, вміти програвати.

• Однакові старенькі книжки можна використовувати в іграх-змаганнях, які будуть цікаві дітям старшого віку і які прикрасять дитяче свято або вечірку.

Для гри діти діляться на дві команди (учасників має бути стільки ж, скільки картинок до казки). Всі учасники отримують по епізоду-картинці. Потім за сигналом кожна команда повинна вишикуватися по порядку дії (сюжетом) казки. Виграє та команда, яка зробить це найшвидше і правильно.

Гру можна ускладнити, якщо додати до набору картинок з однієї казки деякі «зайві» епізоди з інших творів, перемішати їх і покласти на протилежні сторони столу. Кожна команда шикується один за одним у свого «набору». За сигналом перший учасник команди повинен відшукати картинку з першим епізодом заданої казки і, поклавши його на картонну смугу під № 1, стати останнім в дію своєї команди; другий відшукує 2-ий епізод, і т.д. Виграє команда, яка впорається із завданням - вибудує сюжет з картинок першій без помилок.

(Це можуть бути як ілюстрації із старих пошарпаних книжок, так і малюнки, зроблені дітьми або дорослими).

• Для дітей, які вміють читати, картинки можна замінити словами, написаними великим красивим шрифтом на невеликих смужки картону.

«Зимовище звірів» - ПІВЕНЬ, СВИНЯ, БАРАН, ГУСАК, БИК.

Старшим дошкільнятам можна запропонувати більш складні ігри, використовуючи зображення літературних героїв зі старих книжок або намальовані самими дітьми.

Питання: Назвіть друзів цього героя (варіанти: недругів, батьків, сучасників). Наприклад, герой - Буратіно його друзі - Пьєро, Мальвіна, Артемон, ін. ляльки вороги - Карабас, Дуремар, лисиця Аліса, кіт Базиліо, батьки - тато Карло, а може бути Олексій Толстой, який придумав цю казку.

Якою мовою заговорив би герой, якби ожив? Попелюшка - французькою, Дюймовочка - на датському, Карлсон - на шведському, Старий Хотабыч - російською, три порося - англійською.

• В іграх можна використовувати образки тексту та питання можна варіювати.

  1. 1.Читається уривок.

  2. 2.Питання

Як називається цей твір? Хто його автор? Які твори письменника ви знаєте? Назвіть казки, оповідання, вірші, де головна героїня - жаба (ведмідь, лисиця тощо). Хто з літературних героїв подорожував по повітрю? В яких творах є качки, гуси, лебеді, домашні птахи? Назвіть твори, де розмовляють тварини і т.п.

• Гра «Докончи фразу».

Дорослий з конверта або коробки дістає листівку з наклеєною на неї уривком і читає його не до кінця, а діти по пам'яті продовжують.

Читає дітям роздають уривки тексту, наклеєні на невеликі смужки картону. Діти повинні розшукати свою «половинку» серед 8-10 уривків, викладених на загальний піднос.

Виграє той, хто першим відшукає свою «половинку».

• Літературні ігрові питання можна об'єднувати в тематичні та створювати ігри-вікторини за зразком популярних телепередач «Поле чудес», «Що? Де? Коли?».

• Ігри, побудовані за принципом гри в Міста».

Також називаємо літературних героїв.

Варіант: називати не з останньої літери, а з останнього слова.

• Ігри на удосконалення дикції, вимову різних звуків - скоромовки, чистомовки.

• Ігри, що розвивають пам'ять, почуття ритму і рими.

«Продовж рядок» або «Вгадай риму».

Варіант «Придумай за автора».

• Ігри на спогад (хто більше віршів) на певну тему.

Наприклад, вірші про дерева.

Варіант: Хто прочитає цей вірш від початку до кінця?

Назви якомога більше рядків з цього вірша.

• Загадується якийсь персонаж, потрібно з питань, на які можна відповідати лише «так» і «ні», відгадати, хто задуманий.

• Складати різні слова з одного слова.

• Ігри «схожість-відмінності».

Записуються 2 несхожих між собою предмета. Пропонується пояснити, чим схожі і чим різняться названі предмети.

 

Довкілля має бути сприятливим, комфортним, розвивальним для дитини, створювати потенційні можливості для позитивного впливу різноманітних чинників у їхній взаємодії на фізичний, психічний, інтелектуальний розвиток малюка.

Але, як це не прикро, довкілля може подекуди й негативно позначатися на здоров'ї дитини і на роз­витку її особистості.

Довкілля для дитини — це світ, що оточує її з перших днів життя, який вона пізнає і який дає їй можливість формувати образ свого "Я", себе як Завдання дорослих (батьків, вихователів, учи­телів) — не тільки захистити малюка від негараздів у довкіллі, а й навчити його безпечно поводитися самостійно в будь-якому довкіллі (предметному, природному, соціальному).

Саме тому в освітніх лініях Базового компо­нента дошкільної освіти передбачено дати ди­тині відповідні знання, прищепити вміння й на­вички безпечної поведінки.

Так, в освітній лінії "Особистість дитини" зазначено, що дошкільник володіє елементарними знаннями про основні чин­ники збереження безпеки; дотримується правил здоров'язбережувальної поведінки; розуміє, що — шкідливо, а що — корисно для організму.

У розділі "Зміст освіти" означеної освітньої лінії виокремлено номінацію "Безпека життєдіяльності", в якій передбачено такі результати навчання: "Ди­ференціює поняття "безпечне" і "небезпечне ", усвідом­лює важливість безпеки життєдіяльності (власної та інших людей). Знає правила безпечного перебування вдо­ма, у дошкільному закладі, на вулиці, на воді, на льоду, на ігровому, спортивному майданчиках. Орієнтується у правилах поводження з незнайомими предметами та ре­човинами; пожежної та електробезпеки; користування транспортом; в основних знаках дорожнього руху тощо. Знає та може скористатися номерами телефонів основ­них служб допомоги (пожежної, медичної, міліції); знає, до кого можна звернутись у критичній ситуації. Володіє навичками безпечної поведінки в разі проявів агресивнос­ті з боку однолітків або дорослих

Державний стандарт дошкільної освіти ставить завдання навчити випускника дошкільного навчаль­ного закладу насамперед чітко диференціювати поняття: "безпека" і "небезпека", "безпечне" і "не­безпечне", які мають поповнити активний словник дитини й стати дієвими правилами поведінки. Це закарбовано в змісті здоров'язбережувальної ком­петенції дитини в одному ємкому словосполученні, а саме: "дотримання правил безпеки життєдіяль­ності".

Чинники, які найчастіше становлять небезпеку для дітей:

Неблагополучні сім'ї, в яких можливі такі не­гативні явища, як насильство над дітьми (фі­зичне, психічне, емоційне), бездоглядність, знущання тощо.

Діти вулиці, безхатьки-дошкільники за живих батьків: негативний вплив підлітків девіантної поведінки; використання дітей дошкільного віку дорослими безхатьками, залучення їх до протиправних вчинків з негативними наслід­ками.

Незнання дітьми правил дорожнього руху.

Незнання дошкільниками правил пожежної безпеки, що може призводити до каліцтва і навіть смерті.

Небезпеку для дошкільнят можуть становити ситуації: "сам удома", "сам на воді" (на річці, ставку, озері, морі), "сам у лісі" без догляду дорослих.

Небезпека подекуди чатує на дитину і в ситуа­ції "дитина — незнайомий дорослий".

Нас, дорослих — батьків, вихователів  — не може не хвилювати статистика нещасних ви­падків, яка щороку стає все тривожнішою. Екрани телевізорів, періодична преса щодня інформують про побутовий травматизм і нещасні випадки з до­шкільнятами: отруєння газом (або чадом), небез­печними речовинами, ліками; насильство в сім'ї; травматизм на дорозі; опіки від вогню, пожежі, ігор із сірниками; викрадення та торгівля дітьми тощо.

Таким чином, наші діти стають жертвами різних небезпечних явищ як предметного, так і соціаль­ного довкілля: дискримінації, жебрацтва, бездо­глядності, рабства, конфліктів різного характеру, зазіхань на права і свободу дитини та насильства в неблагополучних сім'ях.

БЕЗПЕКА ДИТИНИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ДОРОСЛИХ

Базовий компонент дошкільної освіти як держав­ний освітній стандарт орієнтує педагогів на певний результат планомірної системної роботи щодо формування у дітей елементарної компетенції з основ безпеки життєдіяльності.

В усіх чинних освітніх програмах з дошкільної освіти ("Я у Світі", "Дитина", , "Соняшник") викладено вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності дітей. Для їх реалізації робота в дошкільному закладі має вестися в трьох напрямах: з працівниками закладу, з дітьми та з батьками.

Максимального ефекту можна досягти, якщо в діяльності педагогічного та батьківського колекти­вів буде відпрацьовано єдину стратегічну лінію.

Що ж таке безпека дитини і які обов'язки до­рослих? Насамперед, це захищеність від будь-якої небезпеки: предметів, речовин, людей, різних непередбачуваних ситуацій та іншого, що може стано­вити загрозу здоров'ю та життю. В дошкільному віці цей захист мають здійснювати дорослі: педагоги і батьки. Постійне перебування дітей у їхньому полі зору та підтримання тісного контакту з ними — пев­на гарантія особистої безпеки кожного вихованця.

Основні напрями роботи — створення належ­них умов для безпечної життєдіяльності; форму­вання елементарної життєвої компетенції з питань безпеки, виховання основ безпечної поведінки у дітей, а також культури безпеки у дорослих, відпо­відального ставлення до життя та здоров'я малят.

​

У  всіх вікових групах структура занять залишається незмінною. Однак зміст та методика їх проведення мають свою специфіку, виходячи з анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей дітей кожної вікової групи.

Заняття з дітьми першої молодшої групи. Зміст занять з фізичної культури з дітьми третього року життя визначено програмою. Навчання фізичних вправ у цій групі має опосередкований характер. Рухи, якими оволодівають малюки, засвоюються в наслідок багаторазових повторень. Тому при проведенні заняття вихователю необхідно забезпечити достатню рухову активність усіх дітей. Слід орієнтуватися на фронтальний спосіб організації дітей під час виконання рухів. Вихователь намагається, щоб усі діти з задоволенням брали участь в заняттях, з бажанням виконували запропоновані їм вправи та гралися.

Заняття проводяться з половиною групи, а в другій половині року зі всією групою. Спочатку діти виконують ходьбу та біг зграйкою разом з вихователем. Поступово вони засвоюють ходьбу та біг у колоні, шикуючись при цьому довільно за допомогою вихователя.

Бажано супроводжувати ходьбу та біг музикою, що сприяє розвитку почуття ритму, темпу, злагодженості рухів та орієнтування у просторі. Спочатку вони ходять з оплесками у долоні, щоб краще сприймати ритм та темп мелодії, погоджуючи з нею ходьбу, а потім крокують під музику або удари у бубон, виконуючи вільний мах руками.

Починаючи заняття, важливо зацікавити дітей. Тому вихователь пропонує їм цікаві імітаційні завдання: ходити тихенько, як мишка, або високо піднімаючи коліна, як конячки; бігти швиденько, щоб дощик не замочив, та ін. Тривалість бігу у середньому темпі у межах 20 с, а в повільному темпі до 50 с.

Загальнорозвиваючі вправи виконуються після шикування в шеренгу або коло, в основному, вони мають імітаційний характер. Слід широко застосовувати вправи з предметами: прапорці, брязкальця, кубики, шишки, стрічки та ін. Іноді можна давати довгі палиці (4-4,5 м) або великий обруч, за який тримається одночасно вся підгрупа дітей. Вони виконують 3-4 вправи, повторюють кожну з них 4-5 разів, стрибки – 8-10 разів.

В основній частині дітям пропонують два види основних рухів. Один з них більш складний (лазіння, ходьба по дошці), а інший більш простий, щоб можна було виконувати його відразу підгрупою дітей (6-8). Наприклад, лазіння по гімнастичній стінці поєднується з прокачуванням м’яча одне одному з положення сидячи навпочіпки. Лазіння виконують по 2-3 дітей, а прокачу­вання м’яча одночасно вся група або підгрупа.

Основний рух можна виконувати потоком. Діти спочатку проходять по дошці, а потім підлазять під дугу. При навчанні основних рухів широко застосовують конкретні завдання з використанням орієнтирів: пройти по доріжці (зробленій з двох шнурів), добігти до прапорця, доповзти до брязкальця, перестрибнути через стрічку та ін.

Під час виконання дітьми основних рухів деяким з них необхідна допомога. Особливо в тих рухах, які є складними для малюків: лазіння по гімнастичній стінці (драбинці), ходьба по гімнастичній лаві, перелізання через колоду (лаву) та ін. У таких випадках вихователь підходить до дитини, підбадьорює її, іноді підтримує рукою.

Вихователь зацікавлює дітей тим, що виявляє своє емоційне ставлення до їхньої діяльності: жвавим тоном заохочення малюків до виконання запропонованих вправ; усмішкою, коли з’являється цікавий персонаж у грі. Привітне обличчя, щира ласка у звертаннях вихователя до дітей сприяють створенню позитивного ставлення в них до систематичних занять з фізичної культури.

Самооцінка особистих вчинків малюків не розвинена, і заува­ження можуть призвести до їх негативної реакції. Вихователь показує дітям, що помиляються, як правильно виконувати вправу. У випадку порушення дисципліни, запізнення у виконанні вправи або небажання припинити її своєчасно вихователь нагадує їм, як потрібно себе поводити, чи відвертає їхню увагу від того, що їх дратує. Більшість вправ під час заняття вихователь виконує разом з дітьми.

Слід також враховувати психофізіологічні особливості дітей третього року життя: підвищену збудливість, нестійкість емоційного стану, велику рухливість, швидку стомлюваність від одноманітних вправ та ін. Значної уваги з боку вихователя потребують малорухливі, слабкі, сором’язливі діти, а також ті, хто має недоліки у фізичному розвитку та руховій підготовленості. Вони більш боязкі, пасивні при виконанні деяких вправ та під час ігор. Однак, якщо рухове завдання цікаве для дитини, в неї з’являється бажання виконати вправу, і якість її значно покращується. Завершується основна частина рухливою грою, в якій беруть участь всі діти. Характерною особливістю ігор для цієї вікової групи є те, що всі діти виконують одну й ту саму роль, а головну – роль ведучого – бере на себе вихователь. У процесі гри він підказує правила її та показує рухи, які повинні виконувати діти. Кожна гра повторюється 3-4 рази.

У заключній частині заняття проводиться ходьба у повільному темпі, іноді з імітацією знайомого дітям образу: пройти крадькома, як кицька; з рухами рук вгору та вниз, як пташка. Також можна провести гру малої рухливості: «Знайди прапорець», «Де подзвонили?» та ін. Закінчується заняття загальним схваленням дії дітей, аналіз їх діяльності не дається. Загальна тривалість заняття 15-20 хвилин.

Орієнтовнийпланзаняття

Завдання: Розучити комплекс загальнорозвиваючих вправ з брязкальцями. Закріплювати вміння повзання в упорі стоячи на колінах та ходьби по дошці. Розвивати орієнтування у просторі та увагу під час гри «До ляльки у гості».

Інвентар: по 2 брязкальця на кожну дитину, 2-3 дошки, ляльки.

1. Ходьба у чергуванні з бігом у повільному темпі за вихова­телем (до 1,5 хв). Ходьба з високим підніманням стегна, як конячка (25 с). Звичайна ходьба, під час якої діти беруть по два брязкальця і шикуються в коло.

Комплекс загальнорозвиваючих вправ з брязкальцями: а) Піднімання рук через сторони вгору. В.п. — основна стійка. 1-2 — підняти руки через сторони вгору, постукати брязкальця­ми над головою (вдих), 3—4 — опустити руки вниз (видих). Повторити 4-5 разів.

б)      Піднімання рук вперед. В.п. — лежачи на животі, руки з брязкальцями у підборіддя.

1-2 — витягнути руки вперед, показати брязкальця; 3-4 — сховати їх коло грудей. Повторити 4-5 разів.

в)      Піднімання рук в сторони. В.п. — сидячи на підлозі, руки опущені.

1-3 — підняти руки в сторони (вдих);

4 — опустити руки вниз (видих). Повторити 5 разів.

г)       Присідання. В.п. — основна стійка.

1- присісти, покласти брязкальця на підлогу (видих);

2- встати, показати руки вихователю (вдих),

3- присісти, взяти брязкальця (видих);

4- встати, показати брязкальця вихователю (вдих). Повторити 4 рази.

2.      Повзання в упорі стоячи на колінах по підлозі (4-5 м) до кицьки. Вправу одночасно виконують 2-3 дітей. У зворотньому напрямку вони йдуть по дошці, яка покладена на підлогу. Вправу виконують потоком (перешикувати дітей у 2-3 колони). Повторити 3-4 рази.

Рухлива гра «До ляльки у гості». Повторити 2-3 рази.

3.      Ходьба у повільному темпі за вихователем, який тримає ляльку — «повертаємося з лялькою додому».

Заняття з дітьми другої молодшої групи. У цій віковій групі зростаючий рівень фізичного розвитку та рухової підготовленості висуває одне з головних завдань – домогтися самостійності дітей у виконанні рухів. Заняття з фізичної культури з дітьми четвертого року життя починається з шикування у колону по одному. Спочатку дітям пропонують шикуватися у будь-якому порядку, поступово привчають займати певне місце серед своїх однолітків.

Після шикування в колону пропонується ходьба у різному темпі, під час неї діти виконують одну-дві імітаційні вправи: ходьба на зовнішньому боці стоп, як клишоногий ведмедик; на носках, як кицька; з високим підніманням прямих ніг, як чапля та ін. У першій половині навчального року вихователь йде попереду групи (веде її). У другій половині року роль ведучого поступово доручають кому-небудь з дітей.

Під час ходьби вихователь нагадує дітям про енергійний мах руками, правильну поставу (не опускати голову), дотримання певної дистанції одне від одного. Треба також звертати увагу на те, щоб діти не звужували коло, і для цього на кутах залу (майданчика) ставлять кубики (кеглі), ведучий обходить їх з зовнішнього боку.

Після ходьби виконується біг у середньому (до 25 с) або повільному (до 1 хв) темпі. Під час бігу дітям нагадують про енергійні рухи зігнутими у ліктях руками, легкість бігу (ставити ногу на передню частину стоп), щоб вони не опускали низько голову. Значну допомогу у формуванні навичок у цих видах рухів надає музичний супровід ходьби і бігу.

Для виконання загальнорозвиваючих вправ дітей шикують у коло. При цьому слід звернути увагу на те, щоб діти не заважали один одному. Якщо площа обмежена, можна запропонувати стати в півоберта одне до одного, щоб права рука була спрямована до середини кола, а ліва – назовні.

У цій віковій групі переважно застосовують вправи імітаційного характеру, причому комплекс може об’єднати їх одним сюжетом: «Будуємо ляльці дім», «Бджілки», «Годинник» та ін. Слід також застосовувати вправи з предметами: прапорцями, кільцями, кубиками, торбинками з піском (вагою 100 г) та ін. У залі вправи виконують з різних вихідних положень: стоячи, сидячи, лежачи на підлозі.

Дітям цієї групи ще важко чітко і точно виконувати вправи, важливо, щоб вони робили їх з широкою амплітудою, не затримували дихання і поєднували його з відповідними рухами. Вихователь підказує, коли зручніше зробити вдих (піднімання рук вгору, випрямлення тулуба та ін.) і коли видих (нахили тулуба, опускання рук вниз та ін.). До комплексу підбирають 4-5 загально-розвиваючих вправ, кожна з них повторюється 5-6 разів, стрибки – 12 разів.

В основній частині діти виконують 2-4 основних рухи. Вихователю слід надавати перевагу тим способам організації, які дозволять вправлятися одночасно якомога більшій кількості дітей. Ходьбу, біг, стрибки в довжину з місця, повзання, підлізання під шнур, прокачування м’яча та ін. вони виконують фронтально.

У цьому віці при розучуванні нових вправ та їх повторенні застосовують показ, тому що малюки краще сприймають ті рухи, які вони бачать. Показ супроводжують чітким та виразним поясненням, щоб створити правильне уявлення про рух, який вивчається. Наприклад, вихователь демонструє, як потрібно прокочувати м’яч по підлозі, намагаючись влучити в предмет (кеглю, кубик), і одночасно пояснює необхідність енергійного відштовхування його обома руками.

При навчанні основних рухів широко застосовують ігрові прийоми у вигляді образних порівнянь, які викликають у малюків позитивні емоції. Вони з задоволенням ходять по «місточку» (гімнастична лава або колода), стрибають «з купинки на купинку» (кружечки з картону на підлозі), стрибають «через струмок» (зроблений з двох шнурів) та ін.

Виконання вправ у рівновазі (ходьба по колоді або лаві), лазіння по гімнастичній стінці, метання м’яча в ціль викликає певні організаційні труднощі. Діти виконують їх у довільному темпі, деяких з них потребують страховки. Тому по ходу вправи вихователь розмовляє з дітьми, дає індивідуальні зауваження, підказуючи, як правильно виконувати рух. Постійний контакт з малюками, емоційний та дружній тон активізують їх і викликають інтерес до запропонованих вправ.

Для занять підбирають ігри великої рухливості, в яких беруть участь всі діти. Головну роль у грі бере на себе вихователь, а з другої половини навчального року доручає роль ведучого найбільш активним та кмітливим дітям. Рухлива гра повторюється 3-4 рази.

Заключна частина складається з повільної ходьби у колоні по одному з рухами рук вгору та вниз для заспокоєння дітей або гра малої рухливості.

Загальна тривалість заняття в межах 20-25 хвилин.

З дітьми молодших груп, враховуючи їх психологічні особливості (високу емоційність, конкретність та образність мислення), бажано проводити сюжетні заняття з фізичної культури, в яких усі засоби їх поєднані зрозумілим та цікавим для дітей одним сюжетом. Наприклад, «Прогулянка до лісу», «У зоопарку», «Буратіно» та ін.

Орієнтовнийпланзаняття«Прогулянкадолісу»

Завдання: Розучити комплекс загальнорозвиваючих вправ. Зак­ріплювати навички ходьби по гімнастичній лаві, підлізання під шнур та стрибків у довжину з місця. Розвивати спритність та увагу під час гри «Діти у лісі».

Інвентар: 2-3 гімнастичні лави, 2 стояки, шнур (довжина 10 м), 12 кружечків з картону (діаметр 30 см).

1. Ходьба зі зміною темпу (до 1 хв), ходьба на зовнішньому боці стоп, як клишоногий ведмедик (25 с). Біг у середньому темпі (25 с), ходьба. Шикування в коло.

Комплекс загальнорозвиваючих вправ:

а) Піднімання рук через сторони вгору («зриваємо горіхи з дере­ва»). В.п. — основна стійка. 1-2 — підняти руки через сторони вгору, зірвати горіх (вдих);

3-4 — опустити руки вниз, покласти горіх у торбинку (видих). Повторити 6 разів.

б)      Нахили тулуба вперед («зірвати квіточку»). В.п. — основна стійка.

1-2 — нахилити тулуб вперед, руки вниз, «зірвати квіточку» (видих);

3-4 — випрямитися у в.п. (вдих). Повторити 6 разів.

в)      Нахили тулуба в сторони («гриби шукаємо»). В.п. — стійка ноги нарізно, руки на поясі.

1 — нахилити тулуб вправо, подивитися, де гриб (видих);

2 — повернутися у в.п. (вдих);

3-4 — тіж самі рухи вліво. Повторити 6 разів.

г)       Стрибки («пострибаємо, як зайчик»). Стрибки на місці на обох ногах, як зайчик. Повторити 12 разів.

Перешикувати дітей у дві-три колони.

Підлізання під «гілку» (шнур, який натягнуто між 2 сто­яків на висоті 40 см) та ходьба по «місточку» (гімнастичній лаві), тримаючи руки в сторони та на поясі. У зворотному на­прямку діти виконують стрибки по «купинках» (кружечки з кар­тону, які покладено на підлогу на відстані 30-40 см), відштовху­ючись обома ногами. Потім вони підлізають під «гілку» (шнур) і стають на свої місця в колони.

Повторити 5-6 разів.

Гра «Діти в лісі». Повторити 3-4 рази.

Ходьба у повільному темпі на носках, як лисичка (35 с), звичайна ходьба з поступовим уповільненням темпу, з рухами рук вгору та вниз, як пташки (5-6 разів).

Заняття з дітьми середньої групи. Специфікою навчання фізичних вправ з дітьми п’ятого року життя є більш високий якісний рівень виконання рухів. Це пов’язано з можливостями дошкільників цього віку сприймати, уявляти, аналізувати та оцінювати послідовність та якість особистих рухових дій.

У колону та шеренгу дітей привчають шикуватися за зростом. Для перешикування у декілька колон (ланок) вихователь перед початком заняття розподіляє їх по ланках і призначає ведучих.

Після приходу на місце де проводиться заняття (зал або майданчик) діти перешиковуються з поворотом з колони в шеренгу і їм повідомляють короткий зміст заняття. Потім вони виконують ходьбу різними способами (на носках, п’ятках, зовнішньому склепінні стоп, приставним кроком та ін.) за ведучим та біг у середньому (25-30 с) або повільному (до 1 хв 30 с) темпі. Під час ходьби вихователь постійно нагадує дітям, щоб вони не нахиляли голову і тримали спину рівною, виконували вільний мах руками, не човгали ногами, змінювали швидкість ходьби та бігу відповідно до темпу музики або підрахунку.

З метою удосконалення орієнтування в просторі дітям пропонують ходьбу та біг зі зміною напрямку (змійкою), раціонально використовувати площу залу (майданчика), дотримуватися певної відстані (дистанції, при пересуванні в колоні по одному або по два (в парах).

Для виконання загальнорозвиваючих вправ діти перешиковуються у три-чотири колони з заведенням ланок. Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: стоячи, сидячи, лежачи. Збільшується кількість предметів (обруч, гімнастична палиця, м’ячі різного діаметра та ін.), які пропонуються дітям у підготовчій частині заняття. Вихователь звертає увагу на більшу, чіткість вправ та слідкує за правильним диханням дітей, нагадуючи про необхідність глибокого вдиху та повного видиху, підказує, коли його краще зробити. Для занять підбирають 5-6 вправ, кожна з них повторюється 6-8 разів, стрибки – 16 разів.

В основній частині діти виконують 3-5 основних рухів. Позитивний вплив занять буде досягнуто лише за умови високої моторної щільності та достатньої рухової активності дітей. З цією метою доцільно застосовувати фронтальний та груповий способи організації дітей, а також використовувати комбінації з 4-5 основних рухів, які виконуються одне за одним: підлізання під дугу, ходьба по гімнастичній лаві, стрибок у глибину у зворотному напрямку – повзання в упорі стоячи на колінах. Ці завдання одночасно виконують 2-3 підгрупи, діти рухаються одне за одним безперервним потоком.

Чергове виконання вправ дає можливість вихователю контролювати дії дітей та надавати, кому потрібно, необхідну допомогу та страховку. При такій організації вони привчаються спостерігати за рухами однолітків та аналізувати їх.

Прийоми навчання у середній групі мають свої особливості. Якщо розучують незнайомий дітям рух, вихователь показує його у супроводі пояснень. Повторний показ здійснює дитина, яка краще володіє цим рухом. У подальшому, коли навичка сформована, діти виконують вправу після короткого нагадування виховате­ля. Значне місце під час занять продовжують займати імітаційні вправи та ігрові прийоми навчання, які підвищують інтерес до запропонованих рухів, дають змогу подолати невпевненість та боязкість у деяких дітей.

У процесі занять необхідно проявляти максимум уваги до кожної дитини, враховуючи її індивідуальність, допомагаючи осмислити рухове завдання. Загальною для всіх вимогою є привчання дітей бути наполегливими, доводити вправу до кінця, виховувати в них вольові якості у процесі виконання основних рухів.

Обов’язковим елементом змісту цієї частини є рухлива гра, з якої діти повинні отримати найбільше фізіологічне та емоційне навантаження. Більшість ігор у цій групі мають сюжетний характер, який визначає зміст рухів. Головну роль (ведучого) виконує хто-небудь з дітей. При повторенні деяких ігор її можуть виконувати двоє-троє дітей. Наприклад, «Зайці і вовк» або «Лисиця в курнику» ловлять дітей, які втікають від вовка або лисиці.

У процесі гри вихователь слідкує за діями гравців, дотримання ними правил, робить зауваження тим, хто їх порушує, стимулює активність дітей. Гра повторюється 3-4 рази.

Заключна частина закінчується ходьбою у повільному темпі іноді малорухливою грою та коротким підбиттям підсумків за­няття. Вихователь відзначає позитивне у виконанні основних рухів та рухливої гри, а також у поведінці дітей, відмічає досяг­нення окремих з них. Тривалість заняття складає в межах 25-30 хвилин.

Орієнтовнийпланзаняття

Завдання: Розучити комплекс загальнорозвиваючих вправ. Удосконалювати навички ходьби по гімнастичній лаві, стрибків у довжину з місця та глибину, підлізання під дугу. Розучити гру «Лисиця в курнику».

Інвентар: 2-3 гімнастичні лави, 2 шнури (довжина 8-10 м), прапорець, 8-12 кубиків, 2-3 дуги.

1. Ходьба в середньому та швидкому темпі (40 с), ходьба з підніманням високо ніг, як конячка (ЗО с). Біг врозтіч (50 с), за сигналом вихователя (піднятий вгору прапорець) діти перехо­дять на ходьбу, а потім знову продовжують біг (3-4 рази), ходьба. Шикування в кілька колон із заведенням ланок.

Комплекс загальнорозвиваючих вправ — «У зоопарку»:

а)      Піднімання рук вгору (як мавпочка). В.п. — основна стійка.

1-2 — підняти руки через сторони вгору (зірвати яблуко з дерева), подивитися на руки (вдих);

3-4 — опустити руки через сторони вниз (видих). Повторити 6-8 разів.

б)      Піднімання ноги, зігнутої в коліні (як чапля). В.п. — основна стійка.

1 — підняти праву ногу, зігнуту в коліні, руки в сторони (вдих);

2 — повернутися у в.п. (видих);

3-4 — те саме з лівої ноги. Повторити 6 разів.

в)      Піднімання рук вперед-вгору (кенгуру лапки піднімає). В.п. — основна стійка.

1 — підняти руки вперед-вгору, зігнувши їх у ліктях (вдих);

2 — опустити руки вниз, вдаривши ними по боках (видих). Повторити 6—8 разів.

г)       Вигинання спини вгору (тигр). В.п. — упор присівши.

1-2 — випрямити ноги, вигнути спину вгору, як тигр (видих); 3-4 — згинаючи ноги, повернутися у в.п. (вдих). Повторити 6-8

разів.

д)      Стрибки на місці на обох ногах (як зайчик). В.п. — руки напівзігнуті, як лапки в зайчика.

1-4 — напівприсідання (пружні);

5-8 — стрибки на обох ногах. Повторити 3 рази.

2.      Ходьба по гімнастичній лаві. Вправу виконують одне за одним, одночасно на 2-3 лавах. Проходячи перший і другий раз, руки тримати в сторони, третій і четвертий — на поясі, переступаючи через кубики, які поставлені на лаві на відстані одного кроку. На кінці лави виконати стрибок у глибину на килим. У зворотному напрямку діти виконують підлізання під дугу правим або лівим боком.

Стрибок у довжину з місця через  «струмок»  (завширшки 50 см). Одночасно стрибає півгрупи дітей, два рази підряд (спо­чатку вперед, а потім після повороту кругом у зворотному на­прямку). Потім стрибає інша підгрупа, повторити 10-12 разів. Гра «Лисиця в курнику». Повторити 3 рази.

3. Ходьба у повільному темпі з рухами рук вгору та вниз (6-8 разів), як курчата крилами (35 с). Підбиття підсумків заняття.

Заняття з дітьми старшої групи. Рухи дітей шостого року життя стають більш свідомими і мають довільний характер. Рухова діяльність їх більш різноманітна, вони впевнено виконують основні рухи (ходьбу, біг, стрибки в довжину з місця, метання предметів та ін.), для них характерна більша самостійність в оволодінні новими вправами. Оцінка діяльності своїх рухів або однолітків має більш розгорнутий, обґрунтований та об’єктивний характер.

Перед початком заняття діти самостійно шикуються у коло­ну за зростом, переходять до місця занять, а потім, виконуючи поворот ліворуч або праворуч, перешиковуються у шеренгу. У цій віковій групі застосовуються більш чіткі команди: «Направо!», «Наліво!», «Кроком руш!», «Кругом!», «Група, стій!» та ін. Тому під час проведення занять вихователь вправляє дітей у виконанні названих команд, які дають можливість швидко їх перешикувати та почати відповідний рух.

На початку заняття повідомляється короткий його зміст. Після цього діти виконують поворот і шикуються в колону. Потім виконують різні види ходьби та бігу, вправи на увагу, танцю­вальні рухи (якщо заняття проводиться під музику) і перешико­вуються з поворотом (праворуч або ліворуч) через центр по три-чотири в декілька колон.

Оскільки навички ходьби та бігу в більшості дітей вже сформовані, основна увага приділяється удосконаленню цих рухів при виконанні їх у різному темпі та способами групових шикувань (у колоні, в парах, зграйкою та ін.), а також дотриманню правильної постави та ритмічному диханню (2-3 кроки – вдих, 3-4 – видих під час ходьби в середньому темпі).

Під час виконання загальнорозвиваючих вправ вихователь домагається, щоб діти чітко дотримувалися напрямку, амплітуди, темпу рухів та правильного виконання не тільки вихідних та кінцевих, а й проміжних положень. Вправи можуть виконуватися з різних вихідних положень: стоячи (основна стійка, стійка ноги нарізно, в упорі стоячи), сидячи, лежачи. Цікаві для дітей загальнорозвиваючі вправи у парах або в колі, коли вони тримають одне одного за руки. З цими дітьми широко застосовують різні посібники: гімнастичні палиці, обручі, скакалки, торбинки з піском вагою 200 г та ін. Вони підвищують функціональне навантаження на організм дитини і мають значний тренувальний вплив на зміцнення м’язового апарата дошкільнят, формування в них правильної постави.

Зі старшими дошкільниками, особливо коли заняття проводиться на свіжому повітрі, комплекс загальнорозвиваючих вправ може виконуватися під час ходьби в колоні по одному. Діти йдуть по колу з інтервалом від півтора до двох кроків один від одного і виконують по черзі вправи, спрямовані на розвиток м’язів рук, тулуба та ніг. Це значно скорочує час на підготовчу частину заняття і збільшує основну. Все це виправдано тим, що дитячий організм значно швидше включається у працю і досить швидко відновлюється. Комплекс загальнорозвиваючих вправ у комплексі 6-7, кожна повторюється 8-10 разів, стрибки до 20 разів.

В основній частині удосконалюються вміння та навички раніше засвоєних рухів. Деякі види рухів: стрибки у висоту та довжину з розбігу, лазіння по канату, різнойменним способом по гімнастичній стінці та ін. починають розучуватися саме в цій групі. При ознайомлюванні з новими рухами вихователь показує їх (або найбільш підготовлена дитина), дохідливе пояснює та пропонує виконати вправу, створюючи для деяких з них полегшені умови (мінімальна висота перешкоди, стрибок з одного-двох кроків та ін.). При складанні, руху краще зосередити увагу дітей на одному-двох елементах, якими діти повинні оволодіти спочатку, а на наступних заняттях вони вивчають інші елементи і їх поступово підводять до виконання руху в цілому.

При удосконаленні основних рухів доцільно застосовувати
змагальний метод. Наприклад, вихователь при виконанні метання предметів в ціль або лазінні по гімнастичній стінці, пропонує дітям виконати цю вправу чітко, красиво та без помилок. Обов’язково потрібно підбити підсумки змагання та дати мотивовану оцінку дітям-переможцям. Змагання значно підвищує інтерес до запропонованих фізичних вправ..

Застосування цього методу має також виховне значення для дітей. Вони привчаються поважати одне одного, об’єктивно оцінювати свої можливості, проявляти витримку, впевненість у своїх силах, рішучість. Однак не слід протиставляти успішність у виконанні рухів більш підготовлених дітей недолікам та помилкам більш слабким з них. Потрібно сприяти встановленню дружніх взаємин у групі, попереджувати проявлення зазнайства та неповаги до своїх товаришів.

Успіх у формуванні рухів залежить від активності дітей. Тому необхідно застосовувати найбільш оптимальні способи організації дітей під час виконання основних рухів. У цій групі застосовують колове тренування, яке дає можливість впливати на комплексний розвиток фізичних якостей та досягти достатнього фізіологічного навантаження на організм дітей.

Активність дитини також підтримує його свідоме ставлення до запропонованих вправ. Тому слід частіше залучати дітей до аналізу виконання рухів у своїх однолітків. Наприклад: Діти, подивіться уважно, як виконує стрибок з куба Оксана». Якщо вони помічають помилки у своїх товаришів, то більш свідомо ставляться до особистого виконання рухів і виправляють свої помилки.

Рухливі ігри для старших дошкільників різноманітні за змістом. Для занять підбирають сюжетні ігри, естафети та ігри з елементами спорту, у яких передбачається розподіл гравців на команди. Відповідальні ролі в іграх виконують самі діти. Безпосередня участь вихователя в іграх не обов’язкова. Він керує ходом гри, нагадує правила, слідкує за їх виконанням, а також спостерігає за правильністю рухів дітей. Однак це не виключає епізодичну участь його в грі, тому що це пожвавлює ігрові дії дітей і підвищує інтерес до неї.

«Спілкування вихователя з дітьми під час гри, емоційне її проведення, об’єктивний аналіз наслідків допомагають більш свідомому ставленню гравців до своєї поведінки, позитивно впливають на виховання моральних та вольових якостей дошкільників цієї групи. Кожна гра, якщо вона має чітке закінчення, повторюється 3-4 рази.

У заключній частині заняття виконується ходьба у повільному темпі у поєднанні з вправами на врегулювання дихання, епізодично – спокійна рухлива гра. Підбиваються підсумки заняття, де вихователь відмічає успіхи окремих дітей, робить зауваження тим, хто порушував дисципліну, був не уважним, рекомендує потренуватися самостійно у деяких рухах під час прогулянок.

Тривалість занять у цій групі 30-35 хвилин.

Орієнтовний план заняття

Завдання: Розучити комплекс загальнорозвиваючих вправ. Удосконалювати навички стрибка у довжину з розбігу, ходьби по мотузці приставним кроком з рухами рук, повзання по колоді в упорі стоячи на колінах, пролізання в обруч боком. Розвивати спритність та швидкість під час гри «Карасі та щука».

Інвентар: колода, 2 стояки з обручами, 2 мотузки (довжина 10-12 м).

1. Ходьба (до 2,5 хв) чергується з бігом урозтіч. За сигна­лом вихователя швидко стати на своє місце в колоні (повторити 4-5 разів). Ходьба на носках та п’ятках, руки за головою (40 с). Перешикуватися у пари.

Комплекс загальнорозвиваючих вправ у парах:

а)      Піднімання рук через сторони вгору. В.п. — основна стійка, діти стоять обличчям одне до одного, тримаючись за кисті рук.

1-2 — підняти руки вгору (вдих);

3-4 — опустити руки у в.п. (видих). Повторити 8-10 разів.

б)      Нахили тулуба в сторони. В.п. — стійка ноги нарізно, руки на плечах партнера.

1 — нахил тулуба в сторону (видих);

2 — повернутися у в.п. (вдих);

3-4 — те саме в інший бік. Повторити 8 разів.

в)      Чергові згинання рук. В.п. — основна стійка, руки зігнуті у ліктях, долоні рук партнерів з’єднані.

1-4 — чергові згинання та розгинання рук, дихання довільне. Повторити 16-20 разів.

г)       Присідання. В.п. — основна стійка, триматися за руки одне одного.

1-2 — присідання на носках (видих);

3-4 — стати у в.п. (вдих). Повторити 8 разів.

д)      Нахили тулуба вперед. В.п. — стояти на відстані кроку від партнера, руки на його плечах.

1 — нахил тулуба вперед (видих);

2 — повернутися у в.п. (вдих). Повторити 8-10 разів.

є) Стрибки зі зміною положення ніг. В.п. — основна стійка, долоні рук партнерів з’єднані.

1 — стрибком ноги нарізно;

2 — стрибком ноги разом. Повторити 10-12 разів.

2.      Стрибки в довжину з 5-6-метрового розбігу. У зворотному напрямі виконати ходьбу по мотузці приставним кроком пра­вим або лівим боком з рухами рук (крок правою — руки вперед, лівою — у сторони). Повторити 10-12 разіз.

Повзання по колоді в упорі стоячи на колінах. На кінці ко­лоди підвестися і виконати стрибок у глибину. У зворотному напрямку діти пролізають в обруч правим або лівим боком. Повторити 4-5 разів.

Гра «Карасі та щука». Повторити 3-4 рази. 3. Ходьба (45 с) у повільному темпі з рухами рук, як рибки плавниками. Підбиття підсумків заняття.

Заняття у підготовчій до школи групі. Досягнутий у цій групі рівень фізичного розвитку та рухової підготовленості у значною мірою визначає ступінь підготовки дитини до систематичного навчання у загальноосвітній школі. Зокрема, до успішного засвоєння програми з фізичної культури в першому класі та активної участі в позакласних спортивно-масових заходах.

Програмовий зміст занять з фізичної культури передбачає ускладнення деяких, вправ та підвищення вимог щодо виконання основних рухів. Збільшуються знання дітей про способи виконання рухових дій під час ігор та вправ спортивного характеру. Більшу увагу в цій віковій групі слід приділяти розвитку фізіологічних якостей за рахунок підвищення фізичних навантажень під час виконання загальнорозвиваючих вправ, основних рухів та рухливих ігор.

Перед початком заняття дітей привчають швидко шикуватися в одну шеренгу та рівняти носки по одній лінії вздовж залу або майданчика. Завдання заняття повідомляються вихователем чітко, уникаючи зайвого коментування.

У підготовчій частині в дітей закріплюються навички з шикування та перешикування, розучуються деякі нові вправи. Діти навчаються виконувати команди: «Рівняйсь!», «Струнко!», «На перший-другий розрахуйсь!» та ін. Підвищуються вимоги щодо чіткості виконання поворотів: направо, наліво, кругом.

Під час ходьби діти виконують різноманітні рухи руками, змінюють її напрямок, роблять імітаційні та танцювальні впра­ви. Біг у дошкільників цієї групи стає легшим, ритмічним, більш координовані рухи рук та ніг, невимушена поза. Біг у цій частині виконується у різному темпі (в середньому – 40-45 с, повільному – до 3 хв), а також з виконанням різних завдань: з високим підніманням стегна та з підстрибуванням, з захльостуванням назад голеній ніг та ін.

Загальнорозвиваючі вправи виконуються з різних вихідних положень, а також під час ходьби. Для того щоб вони мали більший тренувальний ефект, слід частіше змінювати амплітуду і темп рухів, частіше варіювати підбір вправ, виконувати їх з музичним супроводом. Продовжується розучування та вдосконалення вправ, які розвивають певні м’язові групи, зміцнюють суглоби та зв’язки різних частин тіла: рук, плечового пояса, тулуба, ніг. Найбільший ефект для цього мають вправи з предметами (обручем, скакалкою, торбинками з піском вагою 200 г, гімнастичними палицями та ін.). Діти виконують 7-8 загальнорозвиваючих вправ, кожна з них повторюється 10-12 разів, стрибки -24 рази.

В основній частині продовжується розучування та удосконалення основних рухів, розвиваються спритність, впевненість та точність їх виконання. Подальшому удосконаленню рухів сприяє зміна умов їх виконання. Наприклад, підвищення висоти перешкоди та довжини розбігу під час стрибків, відстані до щита під час метання предметів у ціль, зменшення опори при виконанні вправ з рівноваги та ін. Особливе значення при цьому має виконання їх на лоні природи з застосуванням предметів природного оточення. Значне місце в закріпленні та удосконаленні основних рухів відводиться рухливим іграм.

Під час навчання дітей основних рухів вихователь більше орієнтує їх на самостійний пошук найбільш раціональних способів їх виконання. До показу рухів частіше залучаються найбільш підготовлені діти. При поясненні вправ вихователь спирається на руховий досвід, який вони мають. Навчання рухів за допомогою словесних методів, порівняння та аналізу займає все більше місце у педагогічній системі формування вмінь та навичок у дітей сьомого року життя.

Всебічному удосконаленню рухів та розвитку фізичних якостей сприяє змагальний метод проведення вправ та рухливих ігор. Змагання створюють умови для максимального проявлення рухових здібностей, виховання моральних та вольових якостей у дітей. Тому в основній частині заняття слід поряд з сюжетними іграми великої рухливості, проводити ігри типу естафет, де змагаються між собою 3-4 команди.

У цих іграх діти намагаються не тільки діяти найбільш раціональним способом, а й максимально мобілізувати свої зусилля для досягнення найкращого результату, виявляють відповідні моральні та вольові якості. Вимоги до чіткого виконання правил сприяють вихованню в дітей дисциплінованості, витримки, відповідальності. Однак це не обмежує можливість проявлення ініціативи, активності та винахідливості під час сюжетних та естафетних ігор на заняттях.

Вихователю цієї групи треба підтримувати бажання дітей допомагати одне одному під час виконання вправ та ігор, доручати їм самостійно розставляти та прибирати фізкультурні посібники або дрібний інвентар, прибирати зал або майданчик після занять. У заключній частині проводиться гра малої рухливості (епізодично), діти виконують ходьбу з поступовим уповільненням темпу, підбивається короткий підсумок заняття, під час якого вихователь оцінює засвоєння запропонованих вправ усією групою та окремими дітьми.

Загальна тривалість заняття 35-40 хвилин.

Орієнтовний план заняття

Завдання: Розучити комплекс загальнорозвиваючих вправ. Удос­коналювати навички лазіння по канату, стрибків зі скакалкою, підтягування на руках лежачи на лаві, стрибків у висоту з місця поштовхом обох ніг. Розвивати спритність та швидкість під час гри «Хто перший?».

Інвентар: 2-3 канати, 3-4 гімнастичні лави, 8-10 скакалок, 2 стояки, шнур (довжина 4-5 м), 3 прапорці, 4-5 брязкалець.

1. Ходьба чітким кроком, як фізкультурники (40 с). Ходьба на носках приставним кроком лівим та правим боком, руки на поясі (40 с). Біг зі зміною темпу (до 1 хв). Перешикування через центр у 4 колони.

Комплекс загальнорозвиваючих вправ «Спортсмени»

а)      Піднімання рук до плечей та вгору (штангіст). В.а. — стійка ноги нарізно, руки опущені вниз, пальці стиснуті в кулак.

1 — зігнути руки в ліктях, кистями торкнутися плечей;

2 — енергійно випростати руки вгору (вдих);

3 — зігнути руки до плечей;

4 — опустити руки у в.п. (видих). Повторити 10-12 разів.

б)      Нахили тулуба вперед з рухами рук (лижник). В.п. – стійка ноги на ширині ступні, руки вперед, пальці стиснуті в кулак.

1 — виконати напівприсідання з нахилом тулуба вперед, змах­нути руками вниз-назад, імітуючи одночасне відштовхування лижними палицями (видих);

2 — випрямитися у в.п. (вдих). Повторити 12-16 разів.

в)      Випрямлення по черзі рук вперед (боксер). В.п. — стійка ноги
нарізно, руки зігнуті до грудей, пальці стиснуті в кулак.

1 — повертаючи тулуб вправо, енергійно випрямити ліву руку вперед (зробити удар);

2 — повернутися у в.п.;

3-4 — те саме правою рукою. Повторити 14-16 разів.

г)       Піднімання тулуба вгору (гімнаст). В.п. — лежачи на спині, ноги
зігнуті, ступні на підлозі, руки вздовж тулуба.

1-2 — підняти тулуб вгору, прогнутися в поперек (зробити місток); 3—4 — повернутися у в.п. Повторити 10-12 разів.

д)      Колові рухи ногами (велосипедист). В.п. — лежачи на спині, ноги зігнуті вперед, руки на підлозі вздовж тулуба. Колові рухи ногами із згинанням та розгинанням їх по черзі, як при їзді на велосипеді. Повторити 24-30 разів.

є) Випрямлення ноги назад у сторону (ковзаняр). В.п. — напівприсісти, нахиливши тулуб вперед, коліна разом, руки за спиною.

1 — ковзаючи правою ступнею по підлозі, випрямити ногу назад, у сторону (відштовхнутися ковзаном);

2 — відвівши ногу назад та зігнувши її, приставити до опорної; 3-4 — те саме лівою ногою. Повторити 12-16 разів.

ж) Біг на місці (бігуни). В.п. — основна стійка, руки зігнуті в ліктях. 1-20 — біг на місці з високим підніманням стегна; 1-8 — ходьба на місці. Повторити 3-4 рази.

2. Діти у 4 підгрупах шикуються в шеренгу біля своїх місць занять. Кожна вправа виконується 3 хв, після цього підгрупи по колу переходять до іншої вправи (4 зміни).

а) Лазіння по канату довільним способом, одночасно виконують 2-3 дітей.

б)      Стрибки зі скакалкою. Вправу виконує вся підгрупа.

в)      Підтягування на руках, лежачи грудьми на гімнастичній лаві, з
просуванням вперед. Вправу одночасно виконують 3-4 дітей.

г)       Стрибки в висоту з місця поштовхом обох ніг, торкаючись рукою брязкальця, яке підвішене на шнурі між двома стояками на 15-20 см вище від піднятої вгору руки. Вправу одночасно виконують 4-5 дітей по три стрибки підряд.

Гра «Хто перший?». Повторити 3-4 рази. 1. Ходьба (40 с) у повільному темпі з рухами рук вгору та вниз (8-10 разів). Підсумки заняття.

Із кожним роком використання в освітньому процесі нових тех­нічних засобів стає все популярнішим. На сучасному етапі роз­витку техніки створені спеціальні навчальні матеріали та програми для дітей дошкільного віку. Такі засоби мають універсальні дидак­тичні можливості: вони дають змогу навчати дітей мови і розвивати мовлення в діалоговому режимі з урахуванням їхніх індивідуальних і вікових можливостей. На жаль, у вітчизняній дошкільній лінгводидактиці відсутній досвід використання технічних засобів у освітньо­му процесі. Безумовно, у практиці навчання дошкільників викорис­товували діафільми, навчальні відео, навчальне телебачення і навіть художні фільми. Проте це є швидше винятком, ніж правилом. Голов­ним недоліком є те, що мовна та культурна дійсність у технічних за­собах відтворюється умовно.

Можливості використання світлової та звукової техніки в освітньому процесі

У освітньому процесі дошкільного закладу доцільно викорис­товувати світлотехнічні й звукотехнічні засоби. Світлотехнічні засоби, як-от: відеопроекційні апарати, діапроектори, кадропроектори, кодоскопи, фільмоскопи, дають змогу візуалізувати ін­формацію, яка під час освітнього процесу може виконувати різні функції:

• бути опорою для розуміння структури мови;

• бути сполучною ланкою між смисловою і звуковою сторо­нами слова, полегшувати запам'ятовування сюжету;

• проектувати на екран різні комунікативні ситуації. Звукотехнічні засоби дають змогу застосовувати всі види зву­кової наочності у процесі навчання вимови літер як близькоспорідненої, так і іноземної мов.

Сучасні мультимедіатехнології дають змогу поєднувати різні види представлення інформації: текст, статичну й динамічну графіку, відео- та аудіозаписи в єдиний комплекс, що дає дитині змогу активно брати участь у різних видах діяльності.

Під час перегляду відеоматеріалів зоровий аналізатор полегшує дитині сприймання й розуміння мовлення на слух. Такі зорові опори, як: органи мовлення, жести, міміка, кінеми тощо, підкріплюють слухові відчуття, полегшують внутрішнє промовляння. Отже, вихо­ватель під час проведення заняття з навчання мови та розвитку мов­лення має можливість:

• створювати мовленнєве середовище;

• інтенсифікувати процес, поєднуючи форму, організацію, темп заняття і слухо-зоровий вилив на дитину з її реальни­ми можливостями щодо сприймання й перероблення ін­формації;

• ефективно реалізувати принципи навчання, що виховує, тому що телеекран дає змогу зробити процес засвоєння про­понованого матеріалу більш живим, цікавим, проблемним,

• переконливим і емоційним, оскільки інформація за допомо­гою відео подається у двох планах: сенсорному і субсенсорному (один із проявів несвідомого);

• контролювати сприймання та засвоєння інформації, вно­сити свої корективи у процес навчання за допомогою відео.

Аналіз сучасного стану медіадидактичного забезпечення освітнього процесу

Із-поміж усіх медіатехнологій найпопулярнішими серед дошкіль­ників, безумовно, залишаються мультиплікаційні фільми. Існує низка телеканалів, які транслюють мультфільми, що впливають на свідомість дітей. Мультфільми, з одного боку, дають батькам змогу відволікти чи­мось дитину на певний час, а з іншого — виконують неабияку вихов­ну, пізнавальну й розвивальну функції. Фахівці виокремлюють кілька принципів дії механізму формування в дітей соціальних установок і цінностей під впливом мультиплікаційних фільмів, зокрема:

• інформування — підвищення обізнаності дітей про довкіл­ля, формування первинних уявлень про добро і зло, етало­ни хорошої і поганої поведінки;

• ідентифікація — засвоєння соціаль­них установок і цінностей шляхом зіставлення себе з персонажами мультфільмів; імітація — копіювання поведінки, наслідування героїв мультфільмів.

Сюжети мультфільмів — стандартні ситуації, у які потрапляють діти в повсякденному житті, у процесі спілкування з іншими членами суспільства. Вони демонструють соціальні норми, правила, гендерні ролі, цінності й моделі поведінки тощо. Відтак діти відтворюють сюжети, закріплюючи способи дії в тих чи тих ситуаціях.

На жаль, сучасні мультфільми характеризуються особливо низьким рівнем мовленнєвої культури. Вони містять грубі, жаргонні слова, неприпустимі для слуху дитини.

Наприклад: шмаркач, тупий, гальмо, бовдур, дебіт, кретин, повний відпад. У мультсеріалі «Спанч Боб» (Губка Боб) є серії з назвами: «Ласкаво просимо в помийницю», «Маньяк-душитель» тощо. Також у перекладі багатьох мультфільмів широко використовують жаргонну лексику, як от: прикольно, пофігу, шізове містечко тощо. Сучасна анімація часто-густо пропонує недитячі теми, про що свідчать, скажімо, такі фрази з популярного мультфільму «Шрек»: «Будемо розпо­відати одне одному про любовні пригоди», «ми сексуальні» і т.д. Крім того, різні герої багатьох сучасних мультфільмів говорять однаковими голосами, однаково сміються, видають однакові звуки.

Діти, як не прикро, використовують цю лексику, вважаючи її справжньою, живою, «прикольною». Саме вона може стати для них ґрунтом культури мовлення у подальшому.

Негативний вплив сучасних мультфільмів на процес соціалізації дітей

Як і будь-який інший медіапродукт, мультфільми можуть впли­вати на процес соціалізації особистості як позитивно так і негативно. У радянські часи мультфільми не штампували щомісяця. Вони були одиничним продуктом, від цього їх якість лише вигравала. Кожну де­таль було продумано до дрібниць, щоб вносити у свідомість дитини лише позитивну інформацію.

На жаль, як наприкінці минулого століття, так і сьогодні, муль­типлікаційна індустрія переживає не найкращі часи. Вітчизняних мультфільмів створюють замало, тому звільнену частку на ринку медіапродукції посіли американські та японські мультфільми, що роз­раховані на іншу аудиторію, ментальність, несуть у собі елементи іншої культури. На думку фахівців, більшість сучасних мультфільмів можуть мати небезпечні для дітей і суспільства наслідки. Низ­ка мультфільмів і мультсеріалів відверто пропагують антисоціальну поведінку, неповагу, цинізм, жорстокість до людей, дискредитують статус дорослих, спонукають до здійснення протиправних дій тощо.

Яскравим прикладом цього є здійснений російським науковцем Ольгою Араптановою аналіз кількох серій мультфільму «Маша і Ведмідь», що охоплює аспекти структурного аналізу, аналізу медійних стереотипів, персонажів медіатекстів, автобіографічного, схематичного, ідеологічного і філософського, етичного, естетичного ана­лізів. На думку науковця, головні герої не роблять добрі вчинки, а подають негативні приклади, що руйнують дитячу психіку.

Сучасні мультфільми аж ніяк не формують морально-етичні нор­ми поведінки дитини в соціумі, а вчать її неприпустимих для нашої культури й виховання жорстокості, цинізму, спонукають до руйнування.

Мультфільм як аудіовізуальний медіа-текст, залишаючись ефективним для роз­в'язання багатьох освітніх завдань, сьогодні є знаряддям маніпуляцій сві­домістю дітей дошкільного віку. У ба­гатьох мультфільмах неадекватний стиль поведінки демонструють позитивні персонажі. Діти, ідентифікуючи себе із цими героями, наслідуючи їх, поступово засвоюють агресивні моделі поведінки, при­ймаючи їх як норму. У результаті регулярного зіткнення з тим, що девіантна поведінка на телеекрані не карається і навіть не осуджується, у дітей відбувається формування й легітимація деструктивних соціаль­них установок і цінностей. Такому стану речей сприяє і субсенсорне сприймання.

Субсенсорне сприймання (від лат. sub — під; sensus — почуття, відчуття)— один із проявів несвідомого; форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що зумовлюється такими подразниками, про вплив яких на його діяльність суб'єкт може не здогадуватися; один із проявів несвідомого.

Доведено, що діти починають визнавати анімаційні фільми чи мультфільми як нереальні у віці близько шести років. До семи ро­ків вони зазвичай ще не здатні розрізняти адекватно фантазію та ре­альність у медіа.

Отже, необхідність соціального контролю ціннісного змісту мультиплікаційних фільмів особливо актуальна. Розв'язання цього завдання тісно пов'язане з проблемою розроблення медіадидактичного підходу до переліку медіапродукції, що може бути запропонова­на дітям дошкільного віку для самостійного перегляду або перегляду в присутності дорослого.

У сучасних мультфільмах існує низка недоліків, які негативно впливають на формування психіки дітей, зокрема:

• неправильне формування інстинкту самозбереження, неусвідомлене підштовхування дитини до суїциду — герої можуть по кілька разів вмирати і воскресати; надлишок агресії та насильства на екрані. Головний герой — агре­сивний і може завдавати шкоди оточенню, у результаті до­шкільники можуть наслідувати дії героя;

• наділення жінки чоловічими рисами характеру й навпаки — це може бути відображено в одязі, поведінці й учинках персонажа;

• повна безкарність — поганий вчинок персонажа не кара­ється, а іноді навіть вітається — у дітей може сформувати­ся стереотип уседозволеності;

• немає чіткої межі між добром і злом — навіть позитивний персонаж може теж вчиняти по­гано заради досягнення мети. З огляду на вікові особливості, як-от: наївно-ре­алістичний характер, фрагментарність, фабульність сприймання, дошкільники не здатні критично стави­тися до побаченого.

 Щоб досягти бажаних результатів у формуванні знань про особисту безпеку в дітей, слід побудувати навчально – виховний процес на основних дидактичних принципах: систематичності, науковості, відповідності віку дітей, сезонності, зв’язку з іншими видами діяльності.

У групі необхідно створити матеріальну базу: виготовити таблиці із зображеннями стихійних лих, розробити пам’ятки з ОБЖ для батьків та дітей, підготувати дидактичні ігри, розмальовки та інше.

 

Методи ознайомлення дітей з основами безпеки життєдіяльності

 

Метод порівняння.

Вогонь – це друг, чи вогонь – це ворог?

Під час використання цього методу необхідно визначити, з якого порівняння починати – з порівняння за схожістю чи порівняння за контрастом. Порівняння за контрастом дається дітям легше, ніж за схожістю. Метод порівняння допомагає дітям виконувати завдання на групування і класифікацію. Для того щоб групувати, класифікувати предмети, явища, потрібні вміння аналізувати, узагальнювати, виділяти суттєві ознаки. Все це сприяє усвідомленому засвоєнню матеріалу і викликає інтерес до нього.

 

Метод моделюванняситуацій.

Дітей доцільно навчити складати план-карту групи, ділянки дошкільного закладу, дороги в дитячий сад і ін. Діти вчаться розташовувати предмети в просторі, співвідносити їх, «читати» карту. Завдання типу «Складемо план - карту групової кімнати, відзначимо небезпечні місця червоними кружечками». Моделювання таких ситуацій: дим у групі, дим із сусіднього будинку, прорвало водопровід(що ти будеш робити?),  подай ножиці правильно, знайшов таблетку в групі (якими будуть твої дії?). Моделювання ситуацій дає дитині практичні вміння застосувати отримані знання на практиці і розвиває мислення, уяву, готує дитину до вміння вибратися з екстремальних ситуацій в житті. Для розвитку уяви та творчого початку важливо ставити дітей у ситуацію пошуку рішення логічних і практичних завдань. Наприклад, потрібно забити цвях, а молотка немає. Який варіант вирішення завдання запропонують діти? Вони можуть сказати, що можна попросити молоток у столяра. А якщо сьогодні столяра немає, а роботу треба зробити обов'язково? Вихователь щоразу ускладнює для дітей завдання. Діти пропонують забити цвях предметом, який не підходить за матеріалом, за формою і т.д. Не слід поспішати з підказкою, дуже корисно, щоб діти проявили гнучкість мислення і самостійно знайшли правильну відповідь. Таким чином, вихователь постійно звертає увагу дітей на різні предмети, викликаючи інтерес до їх будовою, функції, призначенням, і правила безпечного поводження з ними.

 

Метод повторення.

Найважливіший дидактичний принцип, без застосування якого не можна говорити про міцність засвоєння знань і виховання почуттів. На занятті він може виступати як провідний метод або методичний прийом. Від дітей потрібне вміння повторити те, що вони засвоїли. Повторення призводить до появи узагальнень, сприяє самостійному формулювання висновків, підвищує пізнавальну активність.

 

Методи експериментування і дослідження.

Вони дають дитині можливість самостійно знаходити рішення, підтвердження або спростування власних уявлень. Наприклад, дітям було поставлено питання: «Чому не можна прикрашати ялинку свічками?» Вони відповідали, що це негарно, що зараз багато красивих іграшок, а про небезпеку вони не думали. Тоді доречно показати дітям, що буде із сніжинкою, якщо її піднести до свічки. Діти розуміють, що свічка – це не прикраса, а небезпечний вогонь, від якого може виникнути пожежа. Цінність цього методу в тому, що він дає дитині можливість самостійно знаходити рішення, підтвердження або спростування власних уявлень.

 

Ігрові прийоми

Ці методи підвищують якість засвоєння пізнавального матеріалу і сприяють закріпленню почуттів. Одним із прийомів може бути уявна ситуація: уявна подорож, зустріч з уявними героями і т. п. Наприклад, «Давайте подумки уявімо, що ми з вами в далекому минулому, сірників не було, як же добували вогонь стародавні люди(древні люди терли паличку про паличку, били одним каменем про іншу, висікаючиіскри). Там ніхто не знав, що є інші способи видобутку вогню. Що ми розповімо їм про ці способи? ».

«До нас у гості прийшов Незнайко, давайте йому розповімо про небезпечні ситуації в групі і вдома». Ігрове «начебто ...» розкріпачує дітей, знімає обов'язковість вивчення і робить цей процес природним і цікавим. Наприклад: «Начебто до нас у місто приїхав чоловік, який ніколи тут не був. Що ми йому покажемо в груповій кімнаті, а від чого застережемо?». Підвищенню емоційної активності допомагають ігри-драматизації, які можна включати в заняття (після прочитання художнього твору, при підготовці концерту).

 

Придумуванняказок на різні теми.

Придумаємо казку «Як я рятував ляльку відпожежі... про будинок, де я живу і де багато електричних приладів ...». Підвищенню активності дітей допомагають ігри-драматизації, які можна включати в заняття (після прочитання художнього твору «Котячий будинок», при підготовці розваги). Сильний вплив на почуття надає поєднання різноманітних засобів на одному занятті. Наприклад, читання художнього твору з наступним розгляданням ілюстрацій або картин, читання і подальша образотворча діяльність. Залежно від мети заняття, вікових особливостей дітей вихователь відбирає художні засоби і продумує прийоми, які посилюють вплив цих коштів на емоційну сферу дитини.

 

Життя – цікава штука,

Не проста його наука:

Щоб щасливо проживати,

Про безпеку треба дбати!

Про безпеку треба знати

Та усіх її навчати.

Як прийде незване лихо

З громом, з грюкотом, чи тихо,

В паніку ви не впадайте,

Допомогу надавайте!

І собі, своїм сусідам,

Всім, кого торкнулись біди.

Дорослі рідко серйозно сприймають дитяче малювання, вважаючи його звичним способом розважити дитину. Однак психологи довели, що саме зображувальна діяльність посідає важливе місце у психічному розвитку дитини і містить у собі глибокий психологічний зміст.

Сучасні дошкільники багато часу проводять перед екраном телевізора чи монітором комп’ютера. Батьки дозволяють це, забуваючи, що рекомендований лікарями проміжок перебування дитини перед екраном становить до 15 хвилин на день. Разом з тим побачити дитину з олівцями чи фарбами вдається не так уже й часто. Батьки зазвичай обмежуються тим, що дають дитині кілька фломастерів та розмальовок із зображеннями персонажів популярних закордонних мультфільмів сумнівної, з точки зору впливу на психічний розвиток дитини, якості.

Батьки, на жаль, рідко цікавляться дитячими малюнками, які виставляються в групах дитячого садка, частіше переймаються успіхами дитини у написанні літер та цифр. Так само без ентузіазму ставляться й до ідеї зберігати малюнок вдома, скажімо, повісивши його на стіну.

Зображувальна діяльність посідає важливе місце в загальному психічному розвитку дошкільника і становленні його внутрішнього світу. Видатний психолог, наш співвітчизник Олександр Запорожець, наголошував, що саме малювання, подібно до гри, дає змогу дитині глибше осмислювати навколишній світ. Та найважливішим є те, що з оволодінням цією діяльністю у дошкільника виникає й розвивається внутрішній ідеальний план дії, якого не було у ранньому дитинстві.

За матеріалами дослідниці Марії Осоріної фіксуємо, що у віці три с половиною – чотири роки діти починають уявляти простір аркуша саме як простір світу, який вони намагаються певним чином організувати, щоб «поселити» в ньому різних персонажів. Під ногами персонажів обов’язково має бути земля, а над головою – небо. До п’яти років у свідомості дітей в основному вже складається індивідуальна символічна система, що дає їм змогу використовувати просторові та кольорові коди для передачі важливої інформації про світ і самих себе за допомогою малюнка. Просторова близькість чи віддаленість персонажів одне від одного їх розмір і пропорції, специфіка розміщення на аркуші, особливості геометричних форм, спільність чи відмінність кольорів та атрибутів і загальна кольорова гама малюнка, особливості штрихування й специфіка ліній та інші характеристики несуть важливе смислове навантаження. Одні слугують для виявлення дитиною душевної близькості або відчуження, віддаленості персонажів малюнка, вказують на їхню цінність, чи мало значимість, виразно маркують прихильне ставлення чи агресію й неприйняття, емоційну байдужість, холодність, відображають характери й властивості персонажів, почуття до яких хоче висловити світу дитина. На думку багатьох авторів, зокрема Валерії Мухіної, Володимира Роменця, у віці до п’яти років дитина оволодіває зображувальною діяльністю, за допомогою якої вона поступово вибудовує власний унікальний варіант картини світу.

Діти зображують безпосередньо те, що знають і чують про світ, а це дає змогу говорити про дитячий малюнок як правдивий документ епохи.

Створюючи власний малюнок, дитина проводить копітку роботу зі світобудови. Бажано не дивуватися зображеному і не критикувати дитину, а спробувати розділити її почуття та пережити разом події, які вона хотіла передати.

Перед практичним психологом, педагогом та батьками постає закономірне запитання: що вважати правильнішим – те, як дорослий бачить і малює, орієнтуючись на еталони, трафарети та усталені правила, чи те, як робить це дитина? Напевно, однозначної відповіді на це запитання ми не знайдемо.

 

Завданнями навчання дітей малювання мають бути:

· створення ситуації свободи, вільного прояву свого бачення;

· стимулювання дітей до власної творчості.

 

І якщо дитина бачить і малює «оранжеву маму» й «оранжевих малят», як співається у відомій пісеньці, слід визнати її право на таке бачення.

Лев Виготський розглядав дитячий малюнок як унікальну цінність, своєрідний «зліпок почуттів» і як підготовчу стадію в розвитку активного мовлення дитини.

Як бачимо, дитячий малюнок виконує важливу психологічну функцію, є своєрідною графічною мовою, графічною розповіддю дошкільника про важливі події та пережиті яскраві почуття. Тож нам дорослим слід уважніше придивлятися, що і як малюють діти.

Насправді фарби дають змогу виражати певні стани душі, і виражати безпосередніше й адекватніше, ніж олівцями і фломастерами. За допомогою фарб із дітьми можна малювати їхні переживання.

За допомогою фарби певного кольору можна створити яскравий образ, який сприятиме виникненню відповідних емоцій. Тут важливо максимально задіяти уяву. Діти дуже яскраво уявляють образи, тому що у них із фантазією все гаразд. Їм подобається, що фарба мокра і розтікається, що вона може бути рідкою або, навпаки, густою. Багато дітей заворожує малювання на мокрому папері, коли фарба розтікається вигадливими візерунками. А деяким дуже подобається розмішувати фарбу в баночках, на палітрі, створюючи нові кольори.

З огляду на те що процес нанесення фарби на аркуш не обмежений перешкодами у вигляді контуру, дитина стає внутрішньо розкутішою, навчається діяти спонтанно. Дитина починає відчувати зв'язок між рухами руки, характером мазків і тим емоційним імпульсом,який вона втілює. Виражаючи емоції через малювання фарбою певного кольору, дитина поступово навчається інтенсивно їх проживати.